• Русский
  • Українська

Предстоятелю УПЦ Блаженнішому Митрополиту Київському і всієї України Онуфрію — 70 років!

Митрополит Онуфрий

5 листопада виповнюється 70 років від дня народження Предстоятеля нашої Церкви, нашого дорогого Архіпастиря і Отця, Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія.

На початку листопада у садах та на нивах ще збирають останні дари осені, готують до зими поля, відбирають насіння на весну — найкращий час для роздумів про зроблене і планів на майбутнє. Щороку Його Блаженство у цей час усамітнюється у древніх монастирях Святої Гори Афон, щоб подякувати Богові за рік минулий, попросити благословення на новий, помолитись за усіх, з ким Господь звів на земному шляху, пом’янути тих, які вже відійшли до Господа і просто відчути благодать Господньої присутності у святому місці, віддаленому від мирського галасу і метушні. Для монаха ці сокровенні хвилини усамітнення є справжнім дарунком від Бога, тим більше, якщо це випадає на такий знаменний день.

Знаємо і відчуваємо, що наш Предстоятель молиться сьогодні у земному уділі Богородиці і за нас, тож нехай нашим найкращим дарунком Його Блаженству з нагоди 70-літнього ювілею також будуть наші молитви: нехай Милосердний Господь укріпить Блаженнішого Митрополита Онуфрія в нелегкому несінні Предстоятельського хреста, почує молитви Його Блаженства і зішле такий жаданий сьогодні мир нашій Українській державі і кожному з нас, нехай Божа Мати не згортає над нами Свого Материнського Покрову, надихає всіх нас до смиренної духовної праці і допоможе всім, хто уважно слухає настанови нашого Предстоятеля, з таким же старанням дотримуватись і виконувати їх.

За декілька днів до свого ювілею Блаженніший Митрополит Онуфрій дав інтерв’ю прес-службі Української Православної Церкви, в якому розповів про свою рідну Буковину, про свої перші дитячі враження, які на все життя закарбувались у пам’яті:

«Згадуються мої дитячі роки, коли я дуже хотів до міста. Так уже мені хотілось! Неподалік від нас є містечко Вижниця, там було трохи асфальту. На велосипеді катаєшся і думаєш: „Боже мій! А у нас же в селі багнюка кругом. І весна й осінь — болото. От якби жити в місті!“ То я собі ліз на ворота. Виміряю — де схід, а де захід, там північ, там південь. І по карті шукаю — де ж Чернівці. І думаю: невже ось за цими горами — місто Чернівці? Як би я хотів там жити! А вбік подивишся — там Карпати, у нас уже було Прикарпаття, ми під горами жили. І видно було Карпати в димці такій... Подивишся — скрізь гори, одні гори! І так вони мені набридли. А тепер думаю — подивитися б мені на гори, так уже набридло місто. Хочу подивитися на гори й бути в горах!»

На місці гори, батьківська хата, все так же горить лампадка у капличці біля брами, весна міняє зиму, осінь — літо, пам’ятає буковинське село Коритне свого сина, який молиться за односельців, за всіх краян і за всю Україну. І щиро бажає Його Блаженству якнайдовше зберегти ці святі дитячі спогади, адже вони, поряд із батьківським благословенням — найбільш надійна основа свідомого земного життя і запорука життя вічного.