• Русский
  • Українська

23 лютого 2011 р. Архієпископ Вишгородський Павел привітав з Днем тезоіменитства намісника Китаївської пустині

23 лютого, в день пам'яті преподобного Прохора лободника, Печерського чудотворця, що почиває в Ближніх печерах, намісник Святої Успенської Києво-Печерської Лаври архієпископ Павел звершив Божественну літургію у Свято-Троїцькому храмі Китаївської пустині і привітав намісника монастиря архімандрита Прохора (Костюченко) з Днем тезоіменитства.

23 лютого, в день пам'яті преподобного Прохора лободника, Печерського чудотворця, що почиває в Ближніх печерах, намісник Святої Успенської Києво-Печерської Лаври архієпископ Павел звершив Божественну літургію у Свято-Троїцькому храмі Китаївської пустині і привітав намісника монастиря архімандрита Прохора (Костюченко) з Днем тезоіменитства. За Божественною літургією Його Високопреосвященству співслужили намісник Свято-Троїцького Іонинського монастиря архімандрит Іона, намісник Китаївської пустині архімандіріт Прохор і братія монастиря в священному сані. Після співу «Отче наш» архієпископ Павел звершив дияконську хіротонію насельника Китаєвської пустині.

Владика звернувся до всіх присутніх у храмі з архіпастирської проповіддю: «В ім'я Отця і Сина і Святого Духа! Дорогі брати і сестри! Ми повинні бути тими світильниками, які стоять попереду народу Божого і освітлюють шлях в Царство Небесне. Але щоб стати такими світильниками, потрібно наситити свої душі не хлібом єдиним, а Словом Божим. Скільки не намагався ворог роду людського повстати проти Істини, він не може її перемогти, бо Господь сказав: „Збудую Церкву Мою, і врата аду не подолають її“ (Мф. 16:18). Але буває так, що за наші гріхи і беззаконня ми не можемо потрапити на весілля свого Господина, що і було, дорогі брати і сестри, з нами в XX столітті. Винен в тому весь народ, заражений гріхом, заражений смертю, який не віддавав гідну честь Богові і не дорожив тим, що Господь посилав щедро і безоплатно. Ми покинули Отця, потоптали святині, насміялися над ними… Де це бачено, де це чувано, щоб люди будували будинки і самі їх руйнували?! А ми так поступали з храмами і угодниками Божими і зі своїми душами. Але навіть одна людина може змінити на краще світ, бо Господь сказав, що Він завжди чує праведників. Сьогодні ми святкуємо пам'ять преподобного і богосносного отця нашого Прохора, який іменується лободником, і нетлінними мощами почиває у печерах Успенської Києво-Печерської Лаври. Преподобний Прохор жив на зорі Християнства, в XI столітті. Тоді світ ще лежав у злі і люди не знали Істини, але Господь вибрав, і просвітив тих, хто став світильниками світу, кого весь світ недостойний, і до сьогоднішнього дня пам'ять їх в рід і рід. Не випадково апостол Павел говорить: „Дивлячись на кінець їхнього життя, переймайте їхню віру“ (Євр. 13:7).

Преподобний Прохор прийшов із Смоленська в Печерську обитель і попросив ігумена Іоанна залишитися тут назавжди, щоб послужити Господу. Його подвиги нічим не відрізнялися від подвигів єгипетських пустельників і відлюдників перших століть Християнства: він ніколи не давав відпочинку своєму тілу, не вкушав нічого, крім чистої води і хліба, приготованого з лободи. Бог прославив Свого угодника, щоб показати, наскільки великі подвиги і віра перед лицем Його, і щоб ми прибігали до святих, просили їх молитов і благословення.

Господь сказав Аврааму, що заради одного праведника збереже місто. Єврейського народу було сказано, що, відкинувши Бога, вони самі обрали собі володарів, влада яких поширилася на їхнє життя. Так було і на нашій землі: у ті часи в Києві княжив Святополк, який був суворим правителем і творив багато лиха, часто караючи ні в чому не винних людей. І коли наша Батьківщина було розорена набігами чужинців, а земля перестала приносити плоди через те, що люди порушували Божі Заповіді, преподобний Прохор, щоб підтримати прихожих до нього за допомогою, збирав лободу й робили з неї хліб. Якщо хто брав цей хліб без благословення, для них він був чорніший землі і гірким, а хто отримував хліб з благословення преподобного, для них він був білим і солодким. Багато хто з братії і мирян приходили до преподобного, брали благословення і за свій послух отримували від нього нагороду — підкріплення душевних і тілесних сил, а деякі брали хліб без благословення і потім не могли його навіть вкусити. Якось один монах прийшов і розповів про це ігуменові Іоанну. Тоді ігумен сказав попросити у преподобного один хліб, а інший взяти без його благословення. Коли були принесені хліби, на очах у ігумена хліб, узятий без благословення, став чорним і гірким, а благословенний старцем, був солодким і ситним. Ігумен з братією віддали дивному у святих Богу честь і хвалу за те, що Він не залишає людину без Своєї милості і навіть у найважчі дні Він завжди з нами!

Так само було і з сіллю, від нестачі якої в той час страждали люди. Але Господь по Своїй милості зробив так, що з благословення преподобного Прохора зола, яку він вибирав з печі, ставала сіллю. Дізнавшись про це, князь з научання диавольского наказав забрати цю сіль. Коли її привезли князю, сіль перетворилася на попіл. Князь здивувався. До преподобного за сіллю приходили люди і він сказав їм: „Почекаємо три дні, нехай князь викине цей попіл“. Минуло три дні, князь викинув попіл і він знову перетворився на сіль. Побачивши незлобливість старця, його простоту і святість, князь розкаявся і з того часу невпинно приходив до преподобного Прохора за порадою і благословенням. Одного разу князь сказав: „Отче, якщо я помру першим, ти мене поховаєш, а якщо ти помреш першим, я на своїх руках віднесу тебе до печери, і покладу там“. Минуло багато років. Святополк зі своїм військом пішов боронити межі Києва. У цей час захворів старець Прохор. Він послав до князя посланця і сказав: „Якщо хочеш стримати своє слово, приходь, я хворий і вже наближається кінець. Якщо прийдеш, твоя перемога буде славною“. Кинув князь своє військо, прийшов до преподобного, зі сльозами просив вибачення, отримав благословення. Коли преподобний Прохор відійшов до Господа, Святополк відніс його на руках до печери, поклав до гробу, де й нині спочивають його нетлінні мощі. У війні з агарянами Святополк дійсно здобув велику перемогу.

Дорогі брати і сестри! Нині нам не потрібно десь шукати Істину, не потрібно шукати великих чудес. На жаль, зараз з'явилося багато „чудотворців“, які забули про Бога, забули про подвиги і силою хочуть привернути до себе увагу людей, недосвідчених у питаннях духовного життя. Але в Священному Писанні сказано: „Будьте тверезі, пильнуйте, бо супротивник ваш диявол ходить, як рикаючий лев, шукаючи, кого поглинути“ (1Пет. 5:8). Розумна людина бачить Істину і тих світильників, які сяють на духовному небосхилі. Яке щастя бачити небожителів в чудотворних іконах, в яких знаходяться частки їх святих мощів. Ми можемо прийти до преподобних отців, поговорити з ними в молитві, і вони відкриють все, що нам необхідно. Дорогі брати і сестри, Царство Боже — у наших серцях, а святі угодники разом з нами! Будемо молитися і просити всемилостивого і щедрого Господа, який вручив монастирі земній і небесній Ігумені — Своїй Пречистій Матері, Яка зібрала в них ченців — цей великий полк Церкви, войовничий на землі і торжествуючий на небі, щоб Він сподобив нас побачити обителі Царства Небесного. Амінь».

Після закінчення богослужіння архієпископ Павел звернувся до архімандрита Прохора зі словом привітання: «Сьогодні ми прибули в цю святу обитель, щоб розділити радість малої Пасхи з її намісником отцем Прохором. Цю людину я знаю сімнадцять років і схиляюся перед його духовним подвигом. Пам'ятаю, як ми разом трудилися в обителі преподобних Антонія і Феодосія, як він співав на криласі, тішачи духовним співом серця віруючих і тим самим підносячи до горньго їх думки. І коли він дозрів, як повний колос, Господь удостоїв його стати на чолі розореної Китаївської пустині.

Якщо люди замовкнуть і перестануть прославляти Бога, то каміння кричатиме, а якщо стіни зруйновані, їх можна відбудувати. Але, повірте, як важко відродити людські душі, як важко розбудити самого себе від гріховного сну! Де ж нам шукати приклад? Сьогодні всі шукають прозорливих старців, шукають легкого шляху, але легкого шляху в Царство Боже немає. Жоден старець не відкриє сповна все те, що людині потрібно, але все сказано у Святому Письмі. Коли преподобного Серафима Саровського запитали, чому нині немає старців, на запитання він відповів питанням: «А чи слухаєте ви старців?!" Хіба з амвонів храмів священнослужителі закликають до гріха? Ні, в храмах звучить голос Іоанна Предтечі: „Покайтеся, бо наблизилось Царство Небесне“ (Мф. 3:2).

Отцю Прохорові ще багато чого належить зробити в житті, але Господь з ним, бо він живе не для себе, а для святої обителі. Якщо братія та прихожани будуть допомагати наміснику, то в богоугодних справах відродження Китаївської пустині він досягне успіху ще швидше. За час його намісництва, Божою милістю, було зроблено багато: в обитель повернулися мощі преподобного Феофіла, відроджуються храми, реставруються чернечі корпуси. Це непросто, і це є свідченням того, що намісник монастиря — істинний Пастир, який веде братію до спасіння.

Нині храми й обителі відроджуються після розорення і багато намісників, священиків стають засновниками чернечого і парафіяльного життя. Як і в перші століття християнства, вони сьогодні свідчать про Істину і про Бога що в Трійці прославляється. Але храми і монастирі не мають потреби в нас, бо вони бачили багато чого за свою історію, але ми маємо потребу в них, тому що вони просвіщають нас, нагадують нам про вічність. Якщо вони зруйновані — це нагадує нам про наші розбиті душі й страждання. Коли вони відроджуються, ми бачимо не просто стіни, але куточки Раю на багатостраждальній землі. Коли ви приходите до храму, ви забуваєте про все: „Господи, добре нам тут бути!“ (Мф. 17, 4). Великий Небесний Покровитель є у отця Прохора. Дорогі брати і сестри, будемо молитися і просити, щоб прохання до Господа преподобного Прохора лободника, Печерського чудотворця, допомагало наміснику цієї святої обителі нести нелегкий подвиг і здійснювати щоденну працю на славу Божу і на користь Святої Православної Церкви».

Сайт Києво-Печерської Лаври