• Русский
  • Українська

КИЇВ. Благословенна турбота: на свято Казанської ікони Божої Матері діти-інваліди Дніпровського району столиці долучилися до Таїнств сповіді та причастя

4 листопада, на свято Казанської ікони Божої Матері, керівник Сектору духовно-просвітницьких проектів Української Православної Церкви архімандрит Феодосій (Снігірьов) з пастирським візитом побував у Дніпровському центрі соціальної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями. Мета візиту полягала в духовній підтримці дітей-інвалідів та їхніх сімей. Була відслужена Божественна літургія, під час якої понад тридцять дітей і батьків приступили до Таїнств сповіді та причастя. Сповідь проводили клірики Київського Свято-Володимирського духовно-просвітницького центру ієромонах Лазар (Ніколаєв) та ієрей Валерій Новаш.

Зворушливу атмосферу Літургії у дітей-інвалідів важко передати словами. Щирість дитячих молитов, сповнений страждань вираз облич, літургійні піснеспіви, мерехкотіння та запах воскових свічок створювали особливо піднесений молитовний настрій. «Величит душа моя Господа і возрадовася дух мій о Бозе Спасе моєм», лунав прокімен апостола і серце раділо та наповнювалося благодаттю Божою. Адже всі діти Господні, особливо діти-інваліди. Колись їх називали убогими, бо точно знали, що таким є місце у Бога. «Тіло Христове приіміте, істочника безсмертного вкусіте» - співав хор, а діти, як ангелочки, приймали Святе Причастя. Наприкінці Божественної літургії архімандрит Феодосій привітав усіх зі святом Божої Матері та з прийняттям Тіла й Крові Господніх, і всі приложилися до Казанської ікони Богородиці.

Діти, які були присутні на Літургії, - тяжко хворі. У більшості з них - дитячий церебральний параліч. Працівники центру соціальної реабілітації говорять, що незважаючи на тяжкий стан дітей, з ними легко працювати. Адже всі діти добрі й надзвичайно чуйні. Педагог із соціальної роботи Олександра Михайлівна Дмитренко розповіла, що до кожної дитини потрібно знайти свій підхід. Коли їй запропонували цю роботу, вона спочатку відмовилася, але коли її мама відійшла в інший світ, вона зрозуміла, що її покликання саме серед цих дітей. Спочатку було дуже складно, говорить Олександра Михайлівна, але тепер вона не уявляє свого життя без цих діток. Вона навчає їх ліпити, малювати, просто творити.

Корекційний педагог Любов Олександрівна Бовкун розповідає, що коли в неї захворіла донечка, вона постійно запитувала себе: чому, за що? А з часом зрозуміла, що так Господь покликав її служити дітям. Адже хворих дітей багато і Господь обрав її, щоб вона їм допомагала. Тому вона прийшла на роботу саме в цей центр. Любов Олександрівна каже, що Господь дає людині тільки такий хрест, який людина може понести. І нести його потрібно, як би важко не було.

Коли гості від'їжджали, діти, які могли ходити, проводжали їх до машини, і зі слізьми на очах казали: «Як шкода, що ви вже їдете». Пригадалися слова Федора Достоєвського, який казав, що, можливо, на цій дитячій сльозині і тримається світ.

Диякон Роман Симонович
Фото автора