Історія та сучасність

Історія монастиря від заснування і до наших днів:

Покровський жіночий монастир був заснований Великою Княгинею Олександрою Петрівною Романовою (в інокинях — Анастасія), дружиною Великого Князя Миколи Миколайовича, третього сина Імператора Миколи І.

24 січня 1889 року відбулося освячення місця будівництва майбутньої обителі, виникнення якої було провіщено прп. Феофілом Київським ще в 30-х роках ХІХ століття; і вже в липні Велика Княгиня перейшла сюди жити з першими сестрами з Липок. Вона брала активну участь в будівництві та налагодженні життя в обителі, вклавши в це всі свої кошти.

У монастирському містечку був корпус чернечих келій з храмом і дванадцять інших споруд. В них розташовувались лікарня з домашнім храмом, церковноприходська школа для дівчаток, притулок для сліпих і невиліковних хворих, притулок для сиріт і бідних дітей. Були також передбачені безкоштовна амбулаторна лікарня, аптека з безкоштовною видачею ліків, будинок для прочан та багато іншого.

Переїхавши в монастир, Олександра Петрівна отримала чудесне зцілення від Почаївської ікони Пресвятої Богородиці. Сприйнявши це чудо як знак правильного вибору подальшого шляху, Велика Княгиня бажала послужити Господу в чернечому чині. Восени того ж року вона, зодягнувшись в чернече вбрання, з яким не розлучалась до смерті, прийняла постриг від афонського ієромонаха, що був проїздом в Києві. Це залишалося глибокою таємницею до її смерті. Лише після того, як прочитали духовний заповіт спочилої, дізналися, що в інокинях вона — Анастасія.

З цих пір Велика Княгиня почала жити згідно з обітницями інокині за строгим Студійським уставом — в щирих молитвах і постійних трудах. Місцем свого послуху та особливих турбот вона обрала лікарняні заклади монастиря і з істинним милосердям і співчуттям послужила стражденним ближнім. Княгиня — інокиня, яку всі з любов’ю називали «Матушкою Великою», допомагала хірургам під час операцій; чергувала вночі біля ліжок прооперованих, стежила за лікарняним розпорядком, сама готувала хворих до операції. Медичні заклади обителі, в яких працювали найкращі лікарі міста, відповідали останньому слову тогочасної науки і техніки. Саме тут з’явився перший в Києві рентгенівський апарат.

Монастир розростався, і Велика Княгиня продавала свої дорогоцінності, використовуючи отримані кошти на будівництво улюбленої обителі. В 1896 році в присутності Царської Сім’ї був закладений новий Свято — Миколаївський собор. Микола ІІ зробив на розширення лікарняних закладів щедре пожертвування, на яке були побудовані терапевтична лікарня і велика амбулаторія, в якій щоденно приймали більш як 500 осіб. Ці лікарняні заклади почали називатися іменем Імператора Миколи ІІ. Тисячі хворих з усіх куточків країни безкоштовно отримували тут кваліфіковану допомогу.

В 1897 році, коли в Києві спалахнула епідемія тифу, Матушка Велика першою прийшла на допомогу місту, відкривши в своїй обителі лікарню для хворих на тиф. До кінця своїх днів Княгиня — інокиня самовіддано невтомно трудилась в улюбленому монастирі, незважаючи на свої немощі і хворобу, віддаючи всю себе служінню ближнім.

В кінці березня 1900 року стан здоров’я Матушки Великої погіршився. Причастившись Святих Дарів, вона тихо померла в четвер Великоднього Тижня 13 ст.ст.(26 н.ст.) квітня 1900 року на 62 році життя. Вдягнена покійна була в чернечий одяг, тіло поклали в просту дерев’яну труну, приготовлену Княгинею — інокинею ще 10 років тому. Згідно з її заповітом, для поховання була викопана проста яма, без склепінь, напроти вівтаря Покровського храму.

Монастирські лікарні, якими так дорожила царственна інокиня, після її смерті подовжували успішно функціонувати. Їх опікунами стали сини померлої: Великі Князі Микола Миколайович і Петро Миколайович. Государ Імператор проявив особливе піклування про благодійні заклади обителі і звелів щороку виділяти з державної казни 80000 рублів на їх утримання. В 1910–1911 роках була побудована нова велика хірургічна лікарня. З часом збільшувалась і кількість хворих, які зверталися в монастир за медичною допомогою.

Представники Царського роду не забували чернечі подвиги Великої Княгині. Перебуваючи в Києві, вони старалися відвідати побудований їхньою родичкою монастир, побувати на її скромній могилі і вшанувати пам’ять покійної.

Будівництво соборного храму святителя Миколая тривало 15 років, і 9 травня 1911 року він був освячений. Собор містив верхній трьохпрестольний храм і нижню церкву на честь ікони Пресвятої Богородиці «Живоносне Джерело», був увінчаний 15-ма куполами. За відгуками сучасників, він був одним з найкращих зразків церковного зодчества. Розписати всередині собор не встигли — почалась Перша світова війна.

Революційне лихоліття не минуло обитель. З 1923 року по 1941 рік тут проживали робітники-металісти; в обезглавлених храмах розташувались дитячі ясла, типографія, книгосховище.

В жовтні 1941 року знов відродилось чернече життя в обителі. В ній була організована амбулаторія, в якій у період окупації Києва надавали допомогу жителям, що залишилися в місті. Лікарі амбулаторії, ризикуючи життям, видавали фіктивні довідки про хворобу і цим рятували людей від вивозу в фашистську Німеччину на примусові роботи.

Одразу ж після звільнення Києва на кошти обителі в монастирському корпусі був організований госпіталь для наших поранених солдатів і офіцерів. До прибуття військового персоналу його обслуговували сестри, які до кінця війни продовжували працювати в евакогоспіталях, неодноразово отримуючи вдячність за самовіддану і благородну працю.

Монастирю повернули лише третю частину території, яка колись йому належала. Кам’яні споруди обителі відійшли до державних відомств, ремонт тих, які залишилися, потребував великих зусиль. Незважаючи на труднощі, з Божою допомогою були відремонтовані Покровський храм і Миколаївський собор, житлові корпуси монастиря.

В період складних взаємовідносин Церкви і держави Цариця Небесна зберегла Свою обитель від закриття.

В 1981 році Свято — Миколаївський храм постраждав від пожежі, яка сталась від удару блискавки в дах собору. Завдяки цегляним склепінням, самовідданій праці пожежної команди і сестер обителі, вогонь не проник всередину храму. Але велика кількість води пошкодила настінну штукатурку. Після відновлення даху почався внутрішній ремонт собору. Одночасно, використовуючи поставлені будівельні риштування, майстри-художники здійснили внутрішній стінопис верхнього храму, який був першим з часу його будівництва.

Протягом десяти років за кресленнями, які знаходилися в державному архіві, Покровський храм був перебудований з дерев’яного на кам’яний, відновлені його куполи, розписані внутрішні стіни і склепіння. В травні 1999 року відбулось освячення цієї церкви.

На початку 21-го століття були відновлені п’ятнадцять куполів Миколаївського собору, зруйнованих під час атеїстичного лихоліття. Ремонтні роботи конструкцій даху і реставрація фасаду собору тривають.

Протягом століття пам’ять про труди і подвиги преподобної Великої Княгині побожно передавалась із покоління в покоління. Розглянувши життя, труди, подвиги, чудеса і враховуючи народне шанування засновниці Києво — Покровського жіночого монастиря Інокині Анастасії (Романової), Священний Синод УПЦ 24.11.2009 року прийняв рішення про приєднання її до святих (журнал № 64).

24 січня 2010 року відбулось урочисте прославлення преподобної засновниці обителі. Нині рака із святими мощами царственної подвижниці перебуває в Миколаївському соборі монастиря.

Настоятельниця монастиря:

Ігуменя Каллісфенія (Шамайло)

Кількість насельниць:

Всього насельниць 169 осіб:

Ігуменія – 1;

Схимонахинь – 11;

Монахинь – 58;

Послушниць – 99.

Вступ в обітель – після співбесіди с настоятелькою монастиря.

Святині та свята

Богослужіння

Як дістатися

Контакти