Історія та сучасність

Історія монастиря з початку заснування до наших днів:

У 1800—1803 рр. перший вікарій Київської Митрополії єпископ Чигиринський Феофан (Шиянов) побудував в урочищі Лазаревщині, під Києвом, дерев’яну церкву на честь спогаду дива Архістратига Михайла в Хонах і заміський будинок для преосвященних намісників Михайлівського Золотоверхого монастиря. Після освячення храму в 1803 р. Київський митрополит Гавриїл (Банулеско) благословив перейменувати Лазаревщину у Феофанію. З тих пір Феофания перетворилася на острівець молитви і відпочинку для настоятелів Михайлівського монастиря. Любив тут бувати і свт. Інокентій Херсонський (Борисов), настоятель Михайлівського Золотоверхого монастиря в 1836—1841 рр. Натхненний красою тутешньої природи Владика назвав Феофанію «Київським Єрусалимом», даючи потокам, пагорбам і долинам біблейські імена. Тут же цей «Російський Златоуст» написав безліч своїх прекрасних проповідей. У 1861 р. єпископ Серафим (Аретинський, настоятель Михайлівського Золотоверхого монастиря 1859—1865 рр.) благословив відкрити у Феофанії скит від Михайлівського монастиря і доручив облаштування обителі досвідченому подвижникові благочестя ігуменові Воніфатію (Виноградівському). Працями старця і перших насельників був відновлений занепалий дерев’яний храм, побудовані келії для братії, гостинця і страноприймальня, а також необхідні господарські будівлі.

З перших днів в обителі встановили щоденне Богослужіння (повний добовий круг); читання Невсипної Псалтирі.

Щодня в множині старець приймав і годував мандрівників, паломників, жебраків і калік.

Іноді до 40 чоловік цієї братії залишалися зимувати в скиту на утриманні старця і благодійників скиту.

Ігумен Воніфатій управляв обителлю з 1861 по 1871 рр. до своєї кончини, про яку був повідомлений Богом. Знаючи день свого відходу, старець склав духівницю братії і замість себе поставив скитоначальником одностайного йому схиігумена Іринарха, який управляв обителлю ще 30 років. Цьому благочестивому старцеві, що пожив в іночестві 59 років, Феофания зобов’язана своїм процвітанням і множенням братії.

26 лютого 1915 р. скіт Феофанія підноситься в самостійний спільножитній Свято-Пантелеімонівський монастир, настоятель якого обирається з числа чернечої братії.

З приходом радянської влади монастир терпить утиски і гоніння. У 20-х рр. ХХ ст. на території Феофанії розташовується дитячий будинок, пізніше агрошкола.

У вересні 1930 р. усі чотири храми обителі були закриті, а саме:

1. Храм на честь дива Архістратига Михайла (побудований в 1803 р., відновлений в 1861 і 1872гг.);

2. Храм Усіх святих на монастирському кладовищі (побудований в 1869 г.);

3. Храм на честь «Володимирської" ікони Божої Матері (побудований в 1900 г.);

4. Собор св. вмч. і Цілителя Пантелеімона (побудований в 1914 г.);

Усі будівлі із скотинячими і пташиним дворами були передані сорабкоопівському господарству і профспілковій школі.

Монастир припинив своє існування.

З 1961 г. усі будівлі і територія монастиря переходить в розпорядження Інституту механіки АН УРСР, співробітники якого проводили у будівлі собору різні експерименти, в т. ч. з вибухами спрямованої дії.

20 травня 1990 р. знівечена будівля Собору була повернена Церкві і першим його настоятелем був призначений архім. Серафім (Дем’янів), нині єпископ Яготинський, вікарій Київської митрополії.

Прагнучи не лише відновити Собор, але і відродити чернече життя на місці древньої обителі, настоятель Серафим обратися до ігумені Свято-Покровського монастиря з пропозицією влаштувати у Феофанії жіночий скит.

По благословенню блаженнішого Володимира (Сабодана), митрополита Київського і всієї України, матінка Маргарита (Зюкіна) благословила у Феофанію перших сестер.

Так засвічена була лампада нового монастиря. Поновилися щодня Богослужіння, звичай невсипущого читання Псалтирі, налагоджувався монастирський побут, пішло відновлення усіх корпусів обителі.

У 1998 р. блаженніший митрополит Володимир освятив відремонтований Собор св. вмч. і Цілителя Пантелеімона.

З 2002 р. скит Феофанія став самостійним спільножитнім монастирем, з числа сестер була обрана ігуменя Єлисавета (Андреєва).

У 2005 р. побудован чернечий корпус з будинковим храмом на честь дива Архістратига Михаїла з дзвіницею.

22 червня 2003 р. після 73-річного запустіння відбулася передача храму Усіх святих монастирю. Після Божественної Літургії духовенство і сестри монастиря на чолі з настоятелем архім. Серафимом пішли хресним ходом до церкви Усіх Святих, де відслужили перший молебень. Там були присутніми прихожани і гості, в т. ч. і Людмила Олександрівна Янукович, при безпосередній підтримці якої і здійснилася передача цього храму, а також уповноважений з прав людини Ніна Іванівна Карпачова і представник Київської міської держадміністрації Ірина Євгеніївна Голубєва.

Напівзруйнований і знівечений храм повністю реставрується, розписаний і освячений 16 травня 2009 р.

Нині закінчується будівництво Святих воріт обителі.

Милостю Божою на сьогодні в монастирі трудяться 54 насельниці. Чинно проходять монастирські богослужіння. Сестри працюють на різних послухах: в саду і городі, кухні і трапезі, просфорні і пекарні, квітниках і швейної, прикрашають храми і територію монастиря. Є в обителі корівник і своя пасіка.

Працею і молитовним пильнуванням затверджується відроджена святиня.

Сучасність монастиря

У обитель приймаються сестри здатні до чернечого життя (повнолітні), після попереднього випробування, термін якого для кожного встановлюється індивідуально.

По заповіту старця Воніфатія (засновника скиту у Феофанії) монастир годує паломників і усіх голодуючих, а в день престольного свята 9 серпня по декілька тисяч тих, що моляться.

З дня відновлення в обителі чернечого життя (1993 р.), без перерви читається, Невсипна Псалтир за живих і померлих.

Настоятелька монастиря:

Ігуменя Єлисавета (Андрєєва)

Кількість насельниць:

За станом на 01.07.2010 р. в обителі трудяться:

— схимонахінь — 2 сестри;

— черниць — 20 сестер;

— рясофорних послушниць — 25 сестер;

— послушниць-трудівниць — 7 сестер.

Святині та свята

Богослужіння

Як дістатися

Контакти