Свято-Успенська Києво-Печерська Лавра займає перше місце серед усіх обителей нашої Батьківщини: звідси істинне благочестя поширилося по всій Святій Русі. Лавра виникла як віддалений від міста печерний монастир. Першу печеру викопав собі священик великокнязівського села Берестове Іларіон. Після обрання його митрополитом Київським (1051 р.) в цій печері оселився отець російського чернецтва прп. Антоній Печерський.

Спрадавна в монастирях наш народ шукав і знаходив ідеал духовного благополуччя і приклад мужнього подвигу служіння людям, що прояснює і перетворює земне буття. Безліч паломників приходила в обителі, щоб почерпнути молитовне натхнення, зміцнити сили душі для життя по євангельських заповідях. Крім того, чернечі православні обителі завжди були не лише місцями духовного подвижництва, але служили справам добродійності і християнського милосердя, притулком для незаможних, недужних і сиріт. Помітне місце в справі християнського милосердя займали жіночі релігійні громади, які з’явилися в середині XIX ст. і отримали велике поширення.

Відродження Голосіївської Пустині почалося при митрополитові Київському і Галицькому Філареті (Амфітеатрові, †1857). Святитель побудував тут митрополичий будинок з домовою церквою в ім’я прп. Іоанна Багатостраждального (1839), Свято-Покровський храм (1846) з прибудовами на честь Трьох Святителів і вмч. Іоанна Сочавського, перейменував церкву на честь вмч. Іоанна на честь ікони Божої Матері «Живоносне Джерело», келії, огорожу і найменовував Пустинь Свято-Покровською.

Сам монастырь, в силу своего местонахождения и причастности к нему многих святынь и святых людей, дарит приходящим душевное отдохновение. Исторически Китаевская пустынь — это место погребения многих тысяч подвижников Киево-Печерской Лавры, и теперь, кто бывает в монастыре, фактически ходит по местам исторических захоронений. Ввиду достаточной удалённости от города, пещеры Китаевской горы сохранили свой древний облик почти без изменений.

Розташована обитель в древній частині Києва на піднесеності. З пагорбів відкривається вид на широкий розлив Дніпра і чернігівські ліси, що йдуть за горизонт. Існує переказ, що тут побував перший просвітник Русі апостол Андрій Первозванний. Тут же онук святого Володимира великий князь Всеволод Ярославович в 1071 році спорудив церкву в ім’я Архістратига Михайла, а вище, на верхівці найвищої в Києві гори, побудував свій княжий «Червоний Двір». Біля нього князь любив влаштовувати полювання на диких звірів, звідки і дістала назву уся ця місцевість — Звіринець.

На лісистих пагорбах на південь від Києво-Печерської Лаври спрадавна розташовувався Звіринець. Своя назва, ця місцевість отримала від князівських «звіриних ловів» в місцевих густих лісах, що рясніли дичиною. Саме на цьому місці князь Всеволод, син Ярослава Мудрого і влаштовує свою заміську мисливську резиденцію — «Червоний Двір» і трохи нижче, ближче до Дніпра — вотчинний монастир. У «Повісті минулих літ» повідомляється, що в 1070 році князь Всеволод заклав кам’яну церкву св. Михаїла в «монастирі Всеволожи на Видобичах». Храм будувався 18 років, а ще через декілька років при нім були влаштовані келії, трапезна, господарські будівлі і навіть окрема монастирська пристань.

«Володимир, живучи у законі християнському, вирішив побудувати церкву Пресвятої Богородиці. Та покликав для цього майстрів із Греції, і почав її зводити. А коли скінчив будівництво, прикрасив її іконами...» «Повість минулих літ». Охрестивши Русь, святий князь Володимир побудував у Києві перший у Давній Русі кам’яний православний храм — Десятинну церкву Пречистої Богородиці.

Благословенням Схиархімандрита Макарія (Болотова) у кінці 2000 р. Був закладений маленький приходський храм, побудований своїми силами, а перша Божественна Літургія в нововідкритому приходському храмі була відслужена в день пам’яті мученика Агафангела в лютому 2001 року. Через декілька місяців, у кінці Великого Поста, перед храмом був викопаний колодязь, освячений на честь прпмч. Параскеви Цілительки очіс, а літом було почато будівництво двоповерхового братського корпусу для новостворюваної монастирської общини на 14 келій.

Покровський жіночий монастир був заснований Великою Княгинею Олександрою Петрівною Романовою (в інокинях — Анастасія), дружиною Великого Князя Миколи Миколайовича, третього сина Імператора Миколи І.
24 січня 1889 року відбулося освячення місця будівництва майбутньої обителі, виникнення якої було провіщено прп. Феофілом Київським ще в 30-х роках ХІХ століття; і вже в липні Велика Княгиня перейшла сюди жити з першими сестрами з Липок. Вона брала активну участь в будівництві та налагодженні життя в обителі, вклавши в це всі свої кошти.

У 1800—1803 рр. перший вікарій Київської Митрополії єпископ Чигиринський Феофан (Шиянов) побудував в урочищі Лазаревщині, під Києвом, дерев’яну церкву на честь спогаду дива Архістратига Михайла в Хонах і заміський будинок для преосвященних намісників Михайлівського Золотоверхого монастиря. Після освячення храму в 1803 р. Київський митрополит Гавриїл (Банулеско) благословив перейменувати Лазаревщину у Феофанію. З тих пір Феофания перетворилася на острівець молитви і відпочинку для настоятелів Михайлівського монастиря.