Призываемый ныне Вашим Блаженством и Священным Синодом Украинской Православной Церкви к высокому епископскому служению, стою перед Вами в смятении чувств и укорении совести.Высоко и непостижимо для человека то звание, к восприятию которого вы меня избрали. От сего звания усиленно старались уклониться святители Иоанн Златоуст и Григорий Богослов. Вслед за этими великими учителями Церкви не дерзали приблизиться к священному архиерейскому сану и многие другие достойнейшие мужи, облеченные от Бога мудростью, добродетелью и святостью.

Поездки по монастырям еще не закончились, хотя уже удалось посетить более половины обителей Киевской епархии. Впечатления различны: есть, о чем порадоваться, но есть и над чем задуматься. Радует развитие монашеских общин, увеличение числа иночествующих, восстановление храмов и монастырских строений, социальная работа во многих монастырях. Но есть в самих обителях и вокруг них проблемы, которые необходимо решать.

Ми ще раз стали свідками вічної тези: «Не в силі Бог, а в правді». Не дивлячись на зусилля певних сил перетворити церковне свято на засіб досягнення власних сумнівних цілей, все вийшло з точністю до «навпаки». Всупереч очікуванням недоброзичливців, приїзд до України Святішого Патріарха Алексія II після такої тривалої перерви став не лише кульмінацією ювілейних торжеств, але й каталізатором духовної радості церковного народу. Це дуже багато хто відчув.

Нещодавно всі ми були свідками безпрецедентної події в церковному житті: на наших очах відбулося возз’єднання Російської Православної Церкви з її зарубіжною частиною — РПЦЗ. Подія не тільки історично важлива, але й дивовижна за своєю суттю — розколи час від часу трапляються в Церкві, але подолання їх відбувається украй рідко. І ось, це відбулося.