• Русский
  • Українська

50 поводів провести день у Києво-Печерській Лаврі

За тисячу років існування Свято-Успенська Києво-Печерська Лавра обросла безліччю неймовірних історій. Істина перемішалася з вигадкою, чудесне з реальним. Чому Успенську дзвіницю називають «київською Пізанською вежею»? Чи правда, що в Варязьких печерах приховані скарби? І чи дійсно тут зберігаються мощі легендарного Іллі Муромця? Багато таємниць зберігає Лавра. Про деякі з них і йтиметься у нашій розповіді…

Перш ніж перейти до легенд — звернемося до історії. Земля тут справді свята, намолена. Згідно з легендою, задовго до появи Києво-Печерської лаври ці місця благословив святий апостол Андрій Первозванний. Водрузивши хрест на пагорбі, він передрік, що тут буде велике місто і безліч церков.

Пройшли віки. В ХI столітті на Київську землю повернувся чернець Антоній. Родом він був із Чернігівщини, прийняв постриг на Афоні, де і збирався залишитися. Але Антонію був знак — повертатися на батьківщину і там служити Господу. У 1051 році він оселився на Берестовій горі в печері, яку для своїх молитов і усамітнення вирив священик Іларіон. Аскетичне життя Антонія приваблювало ченців: хтось приходив до нього за благословенням, інші хотіли жити так само, як і він.

Через кілька років у нього з’явилися учні — Никон і Феодосій. Поступово братія росла, розширюючи свої підземні келії. Антоній же, залишивши їх, віддалився на сусідній пагорб, де викопав нову печеру для усамітненої молитви. Згодом ці печери стали зватися Антонієвими, або Ближніми. А Дальні — де залишилися брати — Феодосієві. Саме від печер і походить назва лаври — Печерська. Роком її заснування прийнято вважати 1051, коли преподобний Антоній оселився тут.

…Ми стоїмо біля Святих воріт. Зараз це головний вхід до Києво-Печерської лаври. За старих часів існувала прикмета: пройшовши через ворота, людина отримувала відпущення половини гріхів. Проте якщо раптом парафіянин спотикався — вважалося, що гріхів у нього занадто багато, вони і тягнуть його вниз. До воріт примикає храм Святої Трійці, побудований у ХII столітті на кошти князя Миколи Святоші. До речі, він став одним із перших Київських князів, хто прийняв постриг у Лаврі. А також заснував тут лікарню для немічних братів…

Чудеса Успенського собору

Ми проходимо через Святі ворота і опиняємося на території Верхньої лаври. Найпримітніший собор — Успенський. Та і його історія не менш дивовижна! До преподобних Антонія і Феодосія прийшли архітектори з Константинополя. Вони розповіли, що було їм видіння Богородиці і наказ іти до Києва будувати храм.

«Де церква стояти буде?» — запитали вони у преподобних Антонія і Феодосія. «Де Господь укаже», — почули відповідь. І ось протягом трьох днів на одному і тому ж місці випадала роса і небесний вогонь. Там у 1073 році й заклали Успенський храм. У цей же час до старців завітав варязький воєвода Шимон і пожертвував на будівництво собору золоті вінець і пояс. Він також розповів про чудесне явлення Богоматері та про наказ віддати цінності на будівництво храму. Згодом варяг прийняв православ’я, ставши при хрещенні Симоном, і був похований у лаврі (тут же знайшла свій останній притулок і його праправнучка — Софія Аксакова). Через кілька років після тих чудесних подій храм був побудований, а візантійські зодчі, як і іконописці, які розписали його, прийняли тут же чернецтво.

Успенський собор мав славу серця лаври. Тут було поховано багатьох відомих людей, наприклад, преподобного Феодосія. Спочатку старця поховали в його печері, але через три роки монахи вирішили, що негоже одному із засновників лаври лежати там. Мощі преподобного виявилися нетлінними — їх перенесли і поховали в Успенському соборі. Доля храму була непростою.

Він простояв майже 7 століть, а в 1941 році під час відступу радянських військ був підірваний. І заново відбудований у 1998–2000 рр.

Велика лаврська дзвіниця була і залишається однією з найвеличніших будівель Києва, і до недавнього часу — однією з найвищих.

Її звів німецький архітектор Йоганн Готфрід Шедель. Планував завершити за три роки — а витратив цілих 13 років! Дуже пишався цією своєю роботою — і недарма. Зараз знаючі люди звуть дзвіницю «київською Пізанською вежею», через невеликий — в 60 см — нахил. Але на відміну від італійської, наша не падає. А крен, за припущеннями, стався через зсуви.

Ближні печери. Святий Ілля та Марк Гробокопатель

А ми слідуємо далі — до Нижньої лаври, до найзагадковіших місць — Ближніх і Дальніх печер.

У минулі часи навіть серйозні історики стверджували, що печери від Києво-Печерської лаври тягнуться аж до Чернігова! Інші говорили, що Київська лавра печерами з’єднана з Почаївською.

Це схоже на марні вигадки. Але без таємниць, звичайно, не обійшлося! У перші роки радянської влади археологи настирливо шукали тут скарби. Не знайшли, зате самі атеїсти зізнавалися в тому, що в деяких куточках печер несподівано то вода лилася на їхні голови, то вогненний стовп піднімався.

У тісних земляних укриттях перших печер ченці молилися, багато хто тут і похований. До речі, мощей преподобного Антонія так і не знайшли. Вважається, що вони «під спудом». За легендою, Антоній давав напутнє слово братам, коли несподівано стався обвал. Браття спробували усунути його і вивести преподобного — але вирвалося полум’я…

Багато хто з ченців ставав затворником: закривали вхід до своєї келії, через невелике віконце отримуючи лише їжу та воду. І якщо хліб протягом декількох днів залишався незайманим — брати розуміли, що затворник помер. Двері замуровувалися на три роки. Якщо за цей час мощі залишалися неушкодженими — ченця причисляли до лику святих. Лише в XV столітті Ближні печери були відкриті для паломників та віруючих.

В кінці 70-х років XX століття археологи виявили тут понад 150 замурованих поховань. У Ближніх печерах поховані Нестор Літописець, автори «Києво-Печерського Патерика» Симон і Полікарп, живописець Аліпій та інші. Серед інших виявлені мощі святого Іллі. Неймовірно, але вчені прийшли до висновку, що ця людина і стала прототипом билинного Іллі Муромця!

Встановлено, що він мав богатирську комплекцію, але довгий час через хворобу хребта був нерухомий. Також на його тілі знайшли безліч ран від списів: припускають, що каліцтва він отримав у боях. До лику святих Іллю Чобітька (так його ще називали) причислили в 1643 році, а його мощі зцілюють людей, у яких є проблеми з хребтом і ногами.

Багато чудесного в лаврі! Внизу, в храмі «Живоносне Джерело» щоранку проходить молебень. Після нього парафіяни можуть надіти шапку, освячену на мощах преподобного Марка Гробокопателя (XI–XII ст.). Блаженний Марк копав і келії, і могили для покійних ченців. Господь дарував йому небувалу владу: якось він захворів і не зміг викопати могилу для покійного ченця.

І тоді Марк передав через іншого монаха прохання до померлого: мовляв, брате, зачекай відходити в Царство Господнє, ще могила для тебе не готова. Багато хто став свідком дива, деякі від страху втекли, коли покійник прийшов до тями і розплющив очі. Наступного дня Марк передав, що обитель для новопреставленого готова — в той же момент чернець заплющив очі і знову помер.

Іншим разом Марк попросив померлого ченця самому лягти в печеру та полити себе єлеєм, що той і зробив. У лаврі й зараз зберігається артефакт — хрест Марка Гробокопателя: всередині він був порожній і з нього преподобний пив воду. Ще в минулому столітті парафіяни могли його цілувати, нині він переданий до фондів лаврського заповідника.

Тут, у Ближніх печерах, можна побачити мощі 73 святих. Їхні чудеса і життя описані в «Патерику Печерському» (його можна купити в Києво-Печерській лаврі).

Загадки Варязьких печер

Наш шлях — до Дальніх печер. Якщо спускатися з Аннозачатіївської церкви, можна пройти маршрутом до Дальніх печер. Частина його відгалужень зачинена для відвідування. Але тут виставлені мощі 49 святих, причому в деяких із них не покриті кисті рук, і можна побачити нетлінні мощі. Тут розташовані найдавніші підземні церкви: храм Різдва Христового, Благовіщення Пресвятої Богородиці та преподобного Феодосія Печерського. В окремому приміщенні зберігаються голови святих, що виділяють миро, яке має цілющі властивості. Завдяки йому від хвороб багато хто з парафіян вилікувався. Ці чудеса у своїх замітках описав ще Петро Могила.

Один із невияснених моментів — Варязькі печери. Вхід туди зараз зачинений, хоча вони з’єднані з Дальніми печерами. Місце вважається небезпечним через обвали і зсуви — а може, й з іншої причини! Адже навіть у кращі часи у ченців Варязькі печери не шанувалися… Є легенда, що ще задовго до приходу Антонія ці ходи були вириті злодіями та іншими темними особистостями.

Вони грабували судна, що проходять шляхом «із варягів у греки», і ховали добро в цих підземеллях.

Варязькі печери мають темну славу. У ХII ст. тут оселився блаженний Феодор, який роздав своє багатство мирянам, а потім пошкодував про зроблене. Демон став його спокушати і вказав місце у Варязьких закутках, де захований скарб. Феодор уже збирався тікати з золотом і сріблом, але преподобний Василій утримав його від гріха. Феодор розкаявся, вирив величезну яму і сховав скарби.

Але про це дізнався Київський князь Мстислав і спробував вивідати у старця місцерозташування скарбу. Федір помер під тортурами, але не відкрився. Тоді князь взявся за Василія. Розлючений феодал пустив стрілу в блаженного Василія, а той, вмираючи, відповів: «Від цієї ж стріли і сам загинеш». Старців потім поховали в Варязькій печері. А Мстислав справді помер, простромлений стрілою. Пізніше дуже багато хто шукав «варязький скарб» — хтось втратив розум, хтось навіть життя. Але заговореного золота так і не знайшли.

…За тисячолітню історію свого існування Києво-Печерська лавра обросла безліччю легенд і переказів. Скільки духовних подвигів бачили келії і стіни монастирів! Скільки людей ставало свідками чудес Господніх!

http://lavra.ua/

Тетяна Постольнікова