• Русский
  • Українська

Єпископ Лонгін (Корчагін): «Бесіда про сучасне чернецтво» (Частина III)



Продовжуємо розміщувати відповіді єпископа Саратовського і Вольського Лонгіна на питання про сучасне чернецтво. Інтерв’ю публікується в авторській редакції, виконаній спеціально для збірника статей Владики «Людина не може жити без Бога» який був виданий в 2010 році у видавництві Саратовської єпархії.

(Частина II)

 

Навколо духівника…

— Яким Ви бачите майбутнє чернецтва в Росії?

— Думаю, чернецтво в Росії буде відроджуватися. Але, на жаль, все дуже непросто: деякі люди ламаються і відходять, тобто процес відродження проходить не без втрат. Священному Синоду доводиться зміщати, замінювати намісників та ігумень: вибір не завжди буває правильним, коли бракує кадрів і часу. Такі складнощі пов’язані з нашим бурхливим відродженням.

Чому це відбувається? Відкривається обитель, береться новопострижена черниця, а можливо, переводиться з іншого монастиря, поставляється ігуменею. Добре, якщо у неї є звичайна розсудливість, життєва досвідченість і вона щось бачила і з кимось радиться, — тоді вона може налагодити хоча б зовнішнє життя. Але скільки при цьому проливається невидимих світу сліз, у тому числі і самою ігуменею, одному Богу відомо. Тому її треба пожаліти: адже ніхто ніколи не вчив її, як управляти обителлю. Те ж саме відбувається і в чоловічих монастирях.

Взагалі, треба завжди намагатися розглядати кожне явище з усіх сторін. Звичайно, можна запитати: «Навіщо відкриваються ці монастирі?». Але треба зрозуміти і архієреїв. Перед ними часто стоїть вибір: або хоч когось поселити в обитель, призначити хоч якогось настоятеля, або вона завтра перейде незрозуміло в які руки і в ній розмістять який-небудькультурно-розважальний центр чи казино. І в умовах такого вибору з двох зол вибирається те яке менше.

— Яких можна вжити заходів із оздоровлення сучасного чернецтва, як чоловічого, так і жіночого?

— Важливо, щоб були духівники, щоб монастирі були невеликими, щоб вони відкривалися не «зверху», а «знизу», виростаючи з громад; це єдиний природний і правильний шлях виникнення будь-якого монастиря (хоча це на сьогодні більше схоже на мрію).

І тим більше жіночий монастир обов’язково повинен складатися навколо духівника і бути нечисленним. Така моя думка. Наприклад, у греків сьогодні практично всі упорядковані жіночі монастирі засновані духівниками зі Святої Гори Афон. Якщо ж просто зібралися сестри і призначена ігуменя, і при цьому священики в їхній громаді лише служать і вони там ніхто, і невідомо навіть, як їх звуть, то це неправильно. Жіночий монастир так створити неможливо.

— На яких принципах має будуватися життя сучасного монастирського братства? Зазвичай кажуть, що на принципах святоотецьких, але це занадто широке поняття. Хотілося б почути конкретнішу відповідь. Чи можливо зараз, щоб братство було родиною?

— Це бажано, але зовнішні умови не завжди дозволяють. Духівник сьогодні мусить бути не тільки батьком, а й матір’ю — ось, на мій погляд, той основоположний принцип, відповідно до якого потрібно будувати чернече життя.

— Чи можна знайти в сучасних монастирях серйозне духовне керівництво, засноване на святоотецьких писаннях, і власний духовний досвід? Чи вдалося Вам самому знайти такого керівника?

— Я бачив дуже хороших ченців і чудових духівників. Наведу як приклад лаврського духівника архімандрита Кирила (Павлова). Треба було взяти від нього більше, але я, напевно, не зміг цього зробити. Такого духівника, який вів би мене з самого початку мого духовного, церковного життя, у мене не було.

— Які якості, на Ваш погляд, повинен мати прийнятний духовний керівник, який обрав чернече життя?

— У першу чергу, він повинен бути чесним. Якщо ви бачите, що людина чесна, то навіть якщо вона часом помиляється (в духовному плані я маю на увазі), вона, думаю, може бути духовним керівником.

— Якщо загалом духовний керівник додержується правильного напрямку, але в деталях робить помилки, то в яких випадках керований має право не послухатися?

— Про це дуже добре написав святитель Ігнатій (Брянчанінов), тому не буду повторюватися. А про приватні помилки, вважаю, духівнику треба сказати: якщо він добрий пастир, то не образиться, а сприйме це нормально.

— Як Ви думаєте, чи можливі і чи повинні бути зараз такі стосунки між духівником і учнем, за яких їх спосіб мислення і бажання абсолютно збігалися б?

— Не можна ставити перед собою такого завдання, але якщо склалися правильні стосунки, це відбувається саме собою: це їх підсумок. Взагалі, в духовному житті ми мусимо прагнути до єднання з Богом, і при цьому дуже багато речей є наче побічним результатом. Я часто наводжу такий приклад: преподобний Сергій прийшов у глухомань, на гору Маковець, збудував собі келію, став там жити і спасатися, і одним із плодів його життя стала Лавра, цей величний монастир, центр культури, історії Росії і її духовного життя. Чи потрібно говорити про те, що преподобний Сергій прийшов на Маковець не для того, щоб заснувати Троїце-Сергієву Лавру? Він прийшов спасати свою душу, але «побічним» результатом цього стало виникнення Лаври. Так і в духовному житті є речі, які не можна ставити перед собою як мету, але за правильного внутрішнього устрою вони досягаються самі собою.

— Як Ви будуєте стосунки, коли бачите, що зникає довіра до Вас із боку послушника?

— Намагаюся зрозуміти, в чому я винен. Я не боюся зізнатися, що не правий і попросити вибачення, примиритися, змінити своє ставлення. Принаймні, щось намагаюся робити, хоча, звичайно, буває, що біс спокушає людину і вона категорично не хоче примирення, іноді навіть іде від тебе.

Я завжди переживаю це як свою невдачу і намагаюся цій людині якось допомогти; при всьому, що між нами було, дбаю про те, щоб не обтяжувати їй життя, адже в даний момент їй і так важко. Бували випадки, коли від нас йшли люди, але я просив за них архієреїв або когось ще, щоб їх влаштували, якось їм допомогли.

— Чи будете Ви втручатися, якщо людина помиляється, але Вас при цьому не запитує?

— Там, де це є моїм обов’язком, буду. Якщо ж людина йде і перестає вважати мене своїм духівником, я, звичайно, втручатися не буду.

— Вам доводиться бути одночасно і духівником, і адміністратором. Чи виникають у зв’язку з цим протиріччя між Вами і Вашими духовними чадами? Якщо так, то як Ви їх долаєте?

— Звичайно, виникають. Наприклад, ти кажеш людині як настоятель: «Зроби те-то і те-то», а вона відповідає: «Не можу, не хочу, не буду», пояснюючи це духовними причинами. Кожен раз намагаюся вирішувати це індивідуально. Але відповісти, як саме, неможливо: треба просто всі випадки переказувати.

— Якщо людина звертається за порадою до духівника в будь-якій ситуації, то як при цьому відрізнити послух від духовних лінощів?

— Коли людина лінується вона тільки ходить і запитує, але нічого не виконує. Починається совопроснічество, при якому людина фактично знущається над духівником і мучить сама себе.

— Якщо в сучасних монастирях не може здійснюватися повною мірою одкровення помислів, яка духовна праця замість нього можуть так само дієво очищати душу?

— Якоюсь мірою одкровення помислів все одно має бути присутнім. Я думаю, обов’язкова регулярна індивідуальна бесіда з духівником. Але це не має бути формальністю. Першочергово необхідні абсолютна щирість, відкритість перед духівником, тобто ніякі душевні рухи, ніякі думки і бажання не повинні свідомо приховуватися. Як тільки починається свідоме приховування якихось, нехай навіть невинних, станів і рухів — все, внутрішня довіра скінчилася. І тут початок падіння, якщо людина цього не виправить.

Взагалі, свідоме одкровення помислів — це дуже серйозна наука, і у нас вона забута. Це часто призводить до дуже неправильних дій. Основне правило боротьби з помислами — відсікати їх. Що значить відсікати? Прийшов помисел — людина не приймає його, і він повинен полетіти, забутися, як відлітають муха або комар, коли їх прогнали. Деякі ж починають свідомо повертатися до тих помислів, які відігнали. Це все одно, що ввечері взятися ловити всіх розігнаних за день комарів, щоб розібратися, які вдень тебе кусали.

Отже, одкровення помислів сьогодні — це дуже складна річ. Мені здається, що тільки якщо духовний керівник сам пройшов це шляхом власного досвіду, він зможе цьому навчити. Але в будь-якому разі, щирість і відвертість із духівником — найголовніше.

— У деяких сучасних жіночих монастирях забороняється спілкуватися з колишнім духовним керівником. Що Ви думаєте з цього приводу?

— Я думаю, це неправильно. Напевно, в такі монастирі просто не треба йти.

— Чи можна дівчині жити при чоловічому монастирі? Деякі вважають це найкращим варіантом.

— Ні, можу сказати, ґрунтуючись на своєму досвіді: якщо дівчина живе при чоловічому монастирі, це погано — і для дівчини, і для чоловічого монастиря. Тітонька, бабуся при чоловічому монастирі — ще припустимо, а от дівчина — ні. Я тому так стверджую, що це завжди призводило до безлічі проблем. Неможливо вогню та соломі постійно перебувати поруч так, щоб при цьому не було шкоди. Хоч яким би добрим був настрій, це все одно залишається так. І душевні пристрасті, коли вони розпалюються, то вони ще страшніші грубих плотських пристрастей. За такої сильної душевної прихильності, непомітно для себе, можна зовсім забути Бога, приліпившись до людини, і це дуже страшно. На моїх очах таке траплялося незліченну кількість разів.

— Але ж у будь-якому разі духівник для дівчини — особа протилежної статі.

— Це вже інше. Але і тут постійно треба бути напоготові. І духівник повинен остерігатися, якщо дівчина починає ставитися до нього з деякою пристрастю, і самій дівчині треба побоюватися, як за пристрастю не втратити Бога. Це дуже складно; думаю, що це предмет постійної боротьби.

— Чи є суттєва різниця між жіночим та чоловічим чернецтвом?

— Звичайно, є різниця в тому, що чоловікові дано щастя стояти перед престолом Божим, якщо він у священному сані. І це особливе служіння, це мета всього життя, його особлива наповненість, особливий образ молитви. У тому ж, що стосується стосунків між собою, ставлення до духівника, до свого обов’язку, напевно, все досить близьке. Якщо є істотні відмінності, то вони породжуються відмінністю між чоловічою і жіночою психологією.

— Багато хто дуже не любить сучасні жіночі монастирі. Що Ви знаєте про них?

— Чесно кажучи, знаю досить мало, лише кілька монастирів; у мене не було власного негативного досвіду в цій галузі, і я не можу говорити про те, чого сам не зазнав. Але коли сварять сучасні жіночі монастирі, то, хоча б у багатьох випадках це і було небезпідставно, мені завжди стає їх шкода. Я не вірю, що люди в них не спасаються. Бог добріший, ніж ми, а тому не може бути, щоб Він не допомагав тим, хто заради Нього все залишив і прийшов до обителі. Так, ігумені недосвідчені, але поставте себе на їхнє місце. Буває, настільки замотався, вирішуючи якісь проблеми, що вже і бачити нікого не можеш, навіть найближчих людей; настільки спустошуєшся від зовнішніх турбот і суєти, що людина до тебе приходить, а тобі навіть сказати нічого. А ми з вами говоримо гарні слова, про те, якими повинні бути в монастирі стосунки.

— Як бути, якщо архієрей наполягає на постригу, а сама людина відчуває, що ще не готова?

— Відмовлятися, і категорично.

— Як ченцеві жити на приході одному?

— Це дуже важко. Та й чи потрібно? Таке життя має сенс і виправдовує себе лише тоді, коли людина живе на парафії заради людей або коли вона зібрала навколо себе однодумців і ця громада може з часом стати монастирем. А так, мені здається, краще жити в монастирі.

— Чи вважаєте Ви зростання кількості монастирів благом?

— Ні, зростання кількості благом я не вважаю.

(Частина IV)