• Русский
  • Українська

Ігуменя Любов (Нестеренко): «Не втратити „живе життя“ у Христі»

Інтерв’ю настоятельки Ново-Тихвинського монастиря (м. Єкатеринбург) ігумені Любові (Нестеренко) для болгарського сайту «Релігія БГ».

— Будь ласка, розкажіть про історію вашого монастиря.

— Громада сестер, з якої пізніше утворився Ново-Тихвинський монастир, зібралася при Успенському храмі м. Єкатеринбурга в 1790-х роках, а Указ про відкриття обителі надійшов у 1809 році. На початку ХХ століття вона була однією з найбільших у Росії: близько тисячі насельниць, 18 майстерень, притулок, училище, бібліотека. Дівчата, які прийшли в монастир, навчалися грамоті, церковним мистецтвам. Обитель удостоювали відвідинами члени Царської Сім’ї і самі Імператорські Величності.

На жаль, відомостей про найважливіше для нас, про духовну традицію монастиря ми майже не маємо, тому що не збереглося повної історії обителі, її уставу. Але все ж таки ми можемо впевнено сказати, що монастир загалом дотримувався істинної святоотецької традиції, тобто сестри, хоча, можливо, і не всі, знали про розумове творення, тобто Ісусову молитву, одкровення помислів, спостереження за своєю «внутрішньою людиною».

Після революції, як і всі уральські монастирі, наша обитель була закрита, а відроджена тільки через довгих 70 років, у 1994 році. За 12 років під дахом обителі зібралося вже досить велике сестринство, 150 осіб. Духівником нашої обителі є схіархімандрит Авраам (Рейдман) і він дуже старається прищепити нам саме святоотецький погляд на чернецтво. Його наставником був Глинський старець ігумен Андрій (Машков), істинний творець молитви Ісусової, глибоко любив і знав чернецтво. Звичайно, така спадкоємність для нас безцінна, тому що наука духовна значно вагоміша за інші науки, земні та людські, вимагає досвідченого наставника і вчителя.

Під безпосереднім керівництвом отця Авраама розвиваються і всі майстерні — іконописна, швейна, історичний кабінет, перекладацький клас.

— Як Ви вважаєте, які найбільші спокуси в сучасному світі?

— Свого часу святитель Ігнатій (Брянчанінов) писав, що спокуси очевидні та жорстокі диявол замінив для сучасних людей спокусами слабкими, але витонченими, важкопримітними, однак розбещують вони дуже сильно. На відміну від тяжких, «вогненних» спокус, вони не збуджують у людині полум’яної ревності та мужності, не підносять її на подвиг, а тримають душу в якомусь розслабленні та бездіяльності. І що найнебезпечніше — людина часто зовсім і не помічає їх.

І якщо свт. Ігнатій писав це в XIX столітті, то що ж можна сказати про сьогоднішній день? Дух часу, дух постхристиянської культури проникає в усі сім’ї, в школи і оселі, в святі обителі. Щогодини і на роботі і удома — скрізь люди непомітно вбирають цю ідеологію, яка настільки відрізняється від християнських ідеалів. Звичайно, в таких умовах украй важко зберегти заповідані нам тверезе мислення, зосередженість, пильність. І головна пастка в тому, що ми чекаємо серйозних спокус, боїмося спокус, тяжких гріхів, але не помічаємо, що кожну хвилину знаходимося в дуже тонких, непримітних тенетах миру. А мир все більше і більше ухиляється в порожнечу, нічим не виправдану веселість, розгнузданість. Так непомітно людина стає метушливою, приземленою, і — втрачає через це «живе життя» у Христі.

Тому в наші дні особливо необхідно прибігати до чистого святоотцівського вчення, стежити за собою, звертати увагу не тільки на свої вчинки, але й на думки, возгрівати в собі ревнощі таким постійним читанням. І Господь, побачивши наше старання, позбавить нас від прихованих, але страшніших тенет володаря миру цього.

— Ваша думка про те, яка найбільша трудність для Православ’я в нинішньому суспільстві?

— Почнемо з того, що і Болгарія, і Росія мають Православ’я своєю культурною основою, фундаментом нації, так би мовити. Але події останнього сторіччя були вкрай руйнівні для цього фундаменту. В Росії це проявилося в страшних, вогняних спокусах — тортурах, таборах, стратах, але й у Болгарії гоніння на Церкву зробили свою справу, хоча вони і були, можливо, менш очевидні. Все це підірвало православну основу, люди почали втрачати дух істинної віри. І сьогодні, сидячи біля джерела «живої води», вони тягнуться до джерел мутних — східних релігій, сект. Маючи найчистіше, кришталеве джерело, п’ють воду зіпсовану і не відчувають.

Це найбільший біль — люди не знають про свою віру, не знають нічого про святе Православ’я. В цьому труднощі, і ми повинні молитися за тих, хто ще не побачив серцем Сонце Правди, Христа. І, звичайно, самі ми повинні багато працювати над собою, щоб не ухилятися зі святоотцівського шляху і бути дійсно «світлом миру», а не спокусою.

— Чи є духовні старці сьогодні?

— У Євангелії є одкровення про те, що ворота пекла не переможуть Церкви Христової. Це сказав апостолу Петру Сам Спаситель, а слова Божі непорушні. Що ж вони означають? Те, що благодать Божа буде перебувати в Церкві до кінця світу. А значить, незмінно будуть і носії благодаті. Господь не залишить світ, кожному часу дасть своїх подвижників.

Наш час духовно бідний, але згадаємо, наприклад, архімандрита Іоанна (Крестьянкіна), протоієрея Миколая Гур’янова. Це ж сучасники наші, вони преставились до Господа зовсім недавно, і ми можемо з усією відповідальністю свідчити, що це були справжні духовні старці, що мали багато благодатних дарів від Бога. І зараз, безумовно, є істинні подвижники, смиренні молитвеники, знаємо ми про них чи ні. Звичайно, ми не можемо не бачити, що таких людей стає все менше. Іноді здається, що їх практично немає. Але вони можуть бути приховані від людських очей, але незримо допомагати нам своїми молитвами. Варсонофій Великий говорив, що він знає трьох людей, які благають Бога про прощення гріхів усього людства, і світ тримається їхньою молитвою. І преподобний Силуан Афонський пише: «Мир стоит молитвами святых, и когда не будет на земле молитвенников, мир кончится, пойдут великие бедствия».

Але хочу зауважити, що хоча старці і є, і будуть, шукати собі в керівники виключно духоносного отця було б нерозумно. Краще будемо намагатися з рішучістю дотримуватися всіх святих постанов Церкви, каятися, брати участь у Таїнствах, і милістю Божою отримаємо спасіння.

— Ви глибоко шануєте святителя Ігнатія Брянчанінова. Він зокрема пише про зваби молодих ченців. Як виконати слова «блюдите, да не прельщени будете»?

— У відповіді на це питання доречно послатися на самого свт. Ігнатія, який з цього приводу висловився дуже ясно і — застосуємо його ж вислів — «определительно», що взагалі властиво його вченню.

Як писав свт. Ігнатій, «жительство, единственно приличествующее нашему времени, есть жительство под руководством отеческих писаний с советом преуспевших современных братий». Святоотцівське читання необхідно, це — повітря для ченця. Тільки ті ченці достойно носять ім’я ченців, за словами святителя, які виховані, окормлені святим читанням. І друге найнеобхідніше творення — духовне окормлення, яке існувало в монастирях із давнини. Керівники зазвичай поставляються з числа розсудливих і поміркованих братів, які допомагають менш досвідченим проходити чернечий подвиг, застерігають їх від помилок і спотикань, вказують на погрішності, засновуючи всі свої поради на Євангелії і писаннях святих отців. Початком духовної омани завжди буває самочинство, тому уникне його той, хто зі смиренням буде шукати відповіді на свої запитання в творіннях отців і радитися з «предуспівшими».

Свт. Ігнатій застерігає нас і ще від одного виду самоомани. Він називає звабою такий душевний настрій ченців, коли вони, відкинувши вправу молитвою Ісусовою, задовольняються одним зовнішнім молінням, тобто участю в церковних службах і келійним читанням різних молитов. Він зауважує, що таке творення саме по собі не може принести рясного духовного плоду, тому що при ньому дуже важко молитися уважно, без розсіяності.

Ми ж повинні пам’ятати, що покаяння і уважність — два крила молитви. А молитва — це основна справа, це, якщо так можна висловитися, «професія» ченця. Тому в будь-якій обителі невпинно повинна звучати проповідь саме про уважну внутрішню молитву, про покаяння і про розсудливість. І якщо монах буде невтомно шукати їх, призиваючи Господа Ісуса Христа, і не покладатися на себе, то він уникне зваби, яка ґрунтується на самовпевненості, гордості.

— Ваша думка про Інтернет і про телебачення.

— Здатність творити вкладена в людину Богом. У цьому людина уподібнюється своєму Творцеві, тільки Творець творить з нічого, людина ж — з уже створеної речовини. І кожен людський винахід може служити як на благо, так і на зло. Згадані Вами засоби комунікації не можуть бути засуджені як щось погане саме по собі, адже вони можуть як відвернути від істини, так і навернути до неї. Тому вони гідні засудження тільки в тому разі, якщо людина через них потурає своїм пристрастям, якщо через них іде пропаганда гріха. На жаль, більшість сучасних ЗМІ живуть саме за рахунок експлуатації людських пристрастей і пороків. Але існують і православні ЗМІ — телебачення, радіостанції, сайти. І це важливо, щоб православ’я було якомога краще представлене в інформаційному просторі, щоб люди мали можливість і через ці засоби знайти Христа.

Закінчу словами з листа о. Іоанна (Крестьянкіна): «Вот, смотри — компьютер, который сделали пугалом нашего времени. Ведь это просто железяка, и без человека он ничто. Один человек на этой железяке наполнил мир богослужебными книгами, а другой безобразными. Кто и как будет отвечать перед Богом? Богом судится человеческое произволение».

— Ваше ставлення до питання про ІНН?

— Дуже шкода, що це питання як і раніше турбує людей, незважаючи на те, що тверда і твереза позиція Церкви з цього приводу вже давно висловлена. Як вірні чада Православної Церкви, слухняні своєму священоначалію, ми тримаємося думки Церкви і не розділяємо цих тривог, побоювань і паніки.

Ще в 2000 році пройшла широка громадська дискусія, коли з питання прийняття ІНН висловлювалися найавторитетніші представники Церкви, причому як священноначаліє, так і улюблені і шановані всім російським народом старці — о. Іоанн (Крестьянкін) і
о. Миколай Гурьянов. Отець Миколай просто (як він і завжди просто, від Бога говорив) сказав: «Ні, ні, ні, ні. Це не печать антихриста. Ставитися треба так: що слід виконувати, треба виконувати законно. Небезпеки немає. Пиячити, лінуватися, не трудитися — ось це гріх. Він, християнин, повинен трудитися і молитися, трудитися і молитися». І отець Іоанн теж багато разів умовляв тих, які зверталися до нього і з великим болем застерігав від захоплення цією новою спокусою, кажучи і повторюючи, що до спасіння цей номер відношення не має: «мы все больше боимся печати антихриста, которая будет во время оно. А вот о печати нашего личного греха мало кто даже задумывается. Но именно она, эта печать, отдает человека во власть антихристовых стихий и дел».

У тому ж 2000 році Священний Синод Руської Церкви звернувся до пастирів і пастви з закликом зберігати християнське тверезе мислення і пам’ятати, що в святоотцівському переданні печать розуміється як знак, що закріплює свідоме зречення Христа. А хіба від присвоєння номера наша християнська совість якось страждає, хіба нас примушують зрікатися своїх переконань, від Євангельських заповідей? Це цілком звичайний механізм, і в усі часи різні держави для своєї зручності впроваджували системи обліку населення. Наведу яскравий приклад. Згадаймо, як праведний Йосип виконав пророцтво про народження Месії у Віфлеємі, підкорившись наказу про перепис, що проводився, між іншим, з метою оподаткування. І не тільки Божа Матір і праведний Йосип, а і Сам Христос під якоюсь цифрою був внесений тоді у відповідні документи, отримав номер. І святі отці не відстороняються від цього, не замовчують цього, а, навпаки, схвалюють. Святитель Феофілакт Болгарський пише, що Спаситель при Різдві, «записавшись как раб, упразднил рабство нашей природы», а свт. Григорій Богослов закликає кожного віруючого: «уважь перепись, по которой и ты вписан на небесах»!

Наше головне завдання, завдання всього нашого життя — турбуватися, щоб виконати Євангельські заповіді. Для нас Євангеліє є кодексом і законом. А сьогодні виходить так, що люди ідуть легшим шляхом, який не вимагає постійного примушення себе, і замінюють необхідну і реальну боротьбу зі своїм гріхолюбством, боротьбою з неіснуючими примарами: номерами та іншими речами, які не мають прямого відношення до нашого спасіння.

— Чи підтримуєте зв’язки з іншими сестрами з православних країн?

— Звичайно, ми завжди раді спілкуванню з братами і сестрами у Христі. До нас приїжджають і з Росії, і з інших країн — іноді в паломництво, а іноді для обміну досвідом з нашими майстернями.

Нещодавно наші сестри були в Сербії і привезли звідти спогади про незвичайне добросердя сербських ченців, і тепер ми зберігаємо духовний зв’язок зі святими обителями цієї благословенної землі. Також ми знаємо і деяких сестер Гефсиманського монастиря — це багатонаціональна обитель, що розташована в Єрусалимі, центрі всесвітнього паломництва, і там сестрам доводиться докладати дуже великих зусиль, щоб зберігати істинно чернечий устрій. Їхня розрада та опора — мудре окормлення владики Марка Германського. Також ми давно підтримуємо відносини з обителями України, Туркменії, Естонії, листуємося з насельницями монастиря св. Фекли в Грузії. Думаю, що тепер, після поїздки наших сестер у Болгарію, ми будемо мати молитовний зв’язок і з вашою країною.

— І, нарешті, Ваші побажання нашим читачам.

— Мені хотілося б звернутися до братів і сестер у Христі, які подвизаються в миру, підбадьорити їх, викликати духовні ревнощі в їхніх серцях.

Вважається аксіомою, що наші часи — безперспективні в духовному плані, що успіх недосяжний і що здобути благодать неможливо в тій мірі, як було в давнину. Це не нове, подібні думки і настрої з’явилися задовго до нас. Ще в ХІ столітті прп. Симеон Новий Богослов писав, що в його дні вкрай поширилася думка, ніби нікому вже неможливо дотримуватися Євангельських заповідей і бути схожими на святих отців. Преподобний Симеон і вченням своїм, а головне, високим життям своїм показав, що це досить велика помилка. Христос і тепер Той же, що був за часів праотців і отців наших, сила Його не змінилася і заповіді Його встановлені на всі часи. Існує Євангеліє, за яким будуть судимі всі покоління людства, в ньому — повнота Богооткровенної істини. Нового та іншого вже ніколи нічого сказано не буде.

Тому не будемо занижувати планку, не будемо жити теплохладно, але — примушуватимемо себе до молитви, вивчатимемо Євангеліє, читатимемо святих отців і пам’ятати, що успіх можливий в будь-якій обстановці в будь-який час. Головне мати ревність в Господі і знати Передання Церкви. Люди спасалися в найнеймовірніших умовах. З життєпису нашого сучасника, архієпископа Антонія (Голинського-Михайлівського), ми знаємо, що коли Владика був у таборі, він весь час молився, не спав ночами. В камері який тільки гріх не творили, а він в куточок стане і молиться всю ніч. Хоча він був не дуже міцний здоров’ям і працював вдень нарівні з іншими, але не дозволяв собі розслаблятися, постійно тримав себе в напруженому прагненні Бога. Так що все залежить від нас самих, примушуватимемо себе, і Господь все інше додасть.

Брати і сестри, не потьмяніли, не втратили сили слова Христові: «Я з вами до кінця віку»! Господь з нами: не впадатимемо у відчай, не вважатимемо, що все втрачено, але будемо пильні і з вірою шукатимемо своє спасіння — і знайдемо.

Релігія БГ. 25.10.2006

Ново-Тихвинський жіночий монастир