• Русский
  • Українська

Ігуменя Феофіла (Лепешинська): «Монастир без секретів»

На порталі «Православие и мир» була опублікована стаття про Різдва Пресвятої Богородиці дівочу пустинь з журналу «Нескучний сад». Пропонуємо вашій увазі інтерв’ю з настоятелькою цього монастиря.
Ігуменя Феофіла (Лепешинська) вважає, що в доброму монастирі секретів бути не повинно.

— Який паломник, по-вашому, «правильний»? У чому взагалі сенс паломництва в монастир?

— Правильний той паломник, хто приїжджає помолитися. Саме зосередитися на цьому житті. Я переконана, що християнин, який любить Бога, неодмінно любить чернецтво і таємно за чернецтвом сохне. Я знаю багато одружених жінок, які хотіли б піти в монастир. Ясно, що це ніколи не збудеться, хоч Господь всі наші помисли бачить і цінує. Паломника має приваблювати саме це — пожити в повноті Божественної присутності, чернечим життям.

Але все ж частіше в монастир приїжджають просто благочестиво і безкоштовно відпочити на свіжому повітрі. Або просто з цікавості.

— Що може паломник за короткий час дізнатися про монастирське життя?

— У монастирях часто буває так: монашки ходять по своїх доріжках і ні з ким не спілкуються. Ми ж навмисно паломниць від сестер не відокремлюємо. У нас немає окремої трапезної, окремих продуктів. Ченці живуть не для того, щоб спасати себе, а для того, щоб світити миру. Самі ми не виходимо у мир, але якщо мир приходить до нас — він від нас має щось отримувати. Тому у нас паломник, якщо йому це дійсно цікаво, може зрозуміти все. Ми не забороняємо ніякого спілкування, не забороняємо переміщатися по території, у нас спільна трапеза, одні й ті ж послухи. Благочинна не розбирає, на яку роботу ставити сестру, на яку — паломницю. У нас немає ніяких секретів — їх не повинно бути в християнстві. Таємниця є — це Христос, а секретів бути не може.

— Чи можуть ченці займатися улюбленою справою, чи вони обов’язково повинні пройти через «корівник»?

— Якщо говорити про корівник, то у нас цей послух від першого дня несе одна і та ж сестра. Я вже багато разів намагалася її замінити, але вона не хоче. По-перше, вона це любить, по-друге, їй дуже подобається, що її там ніхто не чіпає, вона живе «за своїм уставом». Так що ви даремно ставитеся до корівника зневажливо.

У нас немає мети провести ченця через всі послухи. Добре якби так було, але зараз до монастиря приходять міські люди, часто вже хворі. Є сестри, які можуть робити все, але є й ті, яким багато послухів не під силу. Напевно, мені б хотілося всіх пропускати через кухню, тому що кухня — це проста справа, жіноча, кожна повинна вміти. Але і це не завжди виходить. Сучасна людина мало що може. А послух у монастирі знайдеться будь-кому. Псалтир, наприклад, можуть читати навіть дуже хворі. Читання у нас цілодобове.

У нашому монастирі на роботу відводиться чотири години на день, і я прошу всіх працювати на совість, як для Господа. З обіду до вечірньої служби у сестер вільний час, всі розходяться по келіях — хтось читає, хтось молиться, хтось відпочиває. Це важливо. У всьому повинна бути міра.

— Чим ще крім молитви і послуху займаються ченці?

— Обов’язково потрібно вчитися. Монастирі повинні бути світочами, зразками. Є така тенденція в жіночих монастирях — не читати більше того, що дається на трапезі. Вважається, що, якщо у тебе є сили читати, значить, тебе недовантажили — йди попрацюй! Але, на мій погляд, людина повинна працювати стільки, щоб у нього була ще можливість молитися, вчитися і просто залишатися людиною. Сильно втомлена людина ні до чого не здатна.

У недільні дні ми всі вчимося, з вересня до Великодня, за семінарською програмою. Збираємося ввечері, розподіляємо теми доповідей, готуємо реферати, виступаємо. Іноді запрошуємо лекторів. Ми вже пройшли літургіку, моральне богослов’я, Біблійну історію, грецьку мову, християнську психологію. У цьому році почнемо вивчати патристику — святих отців. У мене також є план організувати для сестер курс лекцій по світовій літературі, з російської літератури, з історії живопису і з історії музики. Література — це можливість побачити на живих прикладах те, що ми читаємо в катехізисі.

Святий Василій Великий написав у чудовій статті «Про користь для юнацтва язичницьких творів», що читання душу розширює. Душа повинна бути соковитою, наповнена соками від культури. У нашій бібліотеці багато художньої літератури. Я навіть Джойса купила. Не думаю, чесно кажучи, що сестри будуть його читати, але нехай у них буде така можливість. У нас і «Іліаду» сестри читають. Навіть який-небудь постмодернізм, ця туга за Богом, — теж цікаво.

— Чого не повинно бути в хорошому монастирі?

— Те чернецтво, яке ми втратили в XIX столітті, було набагато гірше того, що є зараз. Було соціальне розшарування — бідні монахи працювали на багатих ченців. Щоб «купити» келію, потрібно було внести великий внесок. А хто не міг зробити внесок, ті працювали в заможних ченців покоївками. Такого в монастирі бути не повинно. Може, і непогано, що ми тепер почали з нуля.

У нас у всіх сидять радянські гени — ми абсолютно позбавлені поваги до особистості. Коли тільки почалося відродження обителей, ставити начальниками було нікого, і так вийшло, що на чолі монастирів опинилися люди духовно дуже незрілі. І ось якась мирська жінка стає ігуменею, їй все подають, за нею перуть, у неї три келейніци, а вона тільки всіх усмиряє і виховує. Чомусь вважається, що начальник повинен ченців усмиряти, що людині корисно бути пригніченим, розтоптаним, приниженим. Насправді це нікому не корисно. Людина влаштована так, що, якщо його ламати, він буде викручуватися, а це і є найстрашніше для чернечої душі. Вона повинна бути простою, правдивою.

— Що має бути в хорошому монастирі?

— Я думаю, хороший монастир — це-де люди посміхаються, де вони радіють. Господь нас усіх на смітнику знайшов, вимив, вичистив і поклав до Себе за пазуху. Ми живемо у Христа за пазухою. У нас все є. Навіть багато зайвого. Ось ми згоріли, і навіть це виявилося на краще. Як же нам не радіти?

Ще одна ознака хорошого монастиря — якщо з нього ніхто не хоче їхати. Є монастирі, де ченці весь час в роз’їздах-то в Греції, то в Італії, то на святих джерелах. Наших же сестер нікуди не витягнеш із обителі. Я сама теж ніде не була. У нас і відпусток немає — яка відпустка може бути у ченця? Від чого йому відпочивати — від молитви? У цьому немає ніякого примусу — так само виходить. Сестри навіть додому не прагнуть. І це добра ознака!

Джерело: www.pravmir.ru

Коментарі

Досточтимая матушка Феофила. Две Ваши книжки - самые любимые, лежат всегда под рукой. Очень жду третью, которую издает наш университет им.Ломоносова. Земной Вам поклон за пример не лукавой простоты и чистосердечия. Вы правы - многим, и мне в том числе, очень хотелось бы к сестрам. И к Вам. И опять правы в том, как важно различать тоску по Богу и тоску по общению с сестрами обители. В монастырь и правда Господь приводит. По своей воле только к воротам подойти. Но как отрадно жить, зная, что уже здесь, на земле есть обители мира Божьего - монастыри.

Приємно вражений був, читаючи цей матеріал. Віднього лине справжня радість в Господі і любов до ближнього. Це-як лагідний промінчик в густій темряві світу цього.