• Русский
  • Українська

Афонський старець Іосиф Ісихаст: «Із листів до чернецтва»

Радуйся в Господі, чадо возлюблене, якого благодать Ісуса мого просвітила і від світу позбавила. Відлетіла в пустиню і оселилася спільно зі святою братією, і нині славословить і дякує Богу від душі. Божа благодать, чадо моє, як приманка, входить в душу і ненасильно притягує людину до висоти і до вищого. Вона знає спосіб ловити словесних риб і виводити їх із мирського моря. Однак, що після цього?
 Коли Бог виведе зі світу цього, того хто приходить чернечити і приведе його в пустиню, Він не показує йому відразу ні його пристрасті, ні спокуси доки, поки не стане ченцем і поки не зв'яже його Христос страхом Своїм. І тоді починаються випробування, подвиг і брань. І якщо з самого початку випробовуваний примусить себе і встигне запалити своїми боріннями свічку подвигу, вона не згасає, коли віддаляється благодать, коли приходять спокуси. Інакше, коли відійде благодать, повернеться й сам він до свого власного попереднього стану. І, відповідно, повернуться страсті, які були у нього в миру, повстануть спокуси і зрушать колишні звички, яким працював і був поневолений.

І перше, що ти повинен знати, чадо моє, це те, що людина від людини дуже відрізняється і чернець від ченця. Є душі м'якого характеру, які слухаються з великою легкістю. Є й душі жорсткої вдачі, які не підкоряються легко. Вони відрізняються, як вата від заліза. Вата вимагає тільки змащення словом. А залізо вимагає вогню і печі спокус для обробки. І такий повинен мати терпіння у спокусах, щоб відбулося очищення. Коли немає терпіння, він — світильник без єлею — незабаром згасає і пропадає. Так ось, коли хто-небудь з такою природою, твердіше заліза, приходить монашествувати, тільки виходить на поприще, як відразу відступає від послуху. Відразу складає обітниці і відмовляється від битви. І бачиш, тільки відійде трохи благодать, щоб було випробувано його намір і терпіння, як відразу він кидає зброю і починає каятися, навіщо прийшов стати ченцем. І проводить дні, повний непослуху і гіркоти, весь — протиріччя та гордовитість.

Поволі, молитвами старця, благодать проганяє хмари спокус, щоб він трохи отямився і протверезів. Але він незабаром знову — свавілля і непослух, знову — сум'яття і змішання. Ти пишеш про брата, якого там бачиш, і дивуєшся, як він стільки праці вкладає в свій послух, а всередині панує егоїзм. Але хіба ти вважаєш, що людині легко перемогти страсть?

Доброти, і милості, і все зовнішнє добро не пом'якшують гордовитості серця. Але «умное делание», біль покаяння, жаль і смиренність — це все упокорює безчинний спосіб думок. І велика праця, і важка — неслухняна людина.

Тільки за крайнього терпіння його можна привести в добре упорядкування. Тільки за крайнього терпіння духівників, терпимості та любові братів можуть отямитися твердошиї послушники. Але й вони часто бувають необхідні, як права рука. І майже завжди такі, у яких є якесь дарування в порівнянні з іншими, важко змиряються. Думають: вони — щось, а інші — ніщо. Отже, потрібно багато праці й багато довготерпіння, поки будуть розкопані ця стара основа гордості і буде покладене інше підґрунтя — смиренність і Христова слухняність. Проте Господь, бачачи труди і намір і тих і інших, їм попускає таку спокусу, яка протидіє їхній страсті, і милістю Своєю рятує і їх, «бажаючий всім спастися». Ти ж дивись, на кого хочеш бути схожий. Найкраще було б, якби всі були гарної вдачі, смиренні і слухняні. Але якщо виявиться у когось природа жорсткіше заліза, хай не впадає у відчай.

Потрібна боротьба, але благодаттю Божою він може перемогти. Бог же не несправедливий, щоб вимагати одне замість іншого. Як дав дарування, так вимагає і віддачі. Від початку творіння Він на три чини розділив людей: одному дав п'ять талантів, а другому — два, а третьому — один.

У першого — вищі дарування, він більше вміщує за розумом і називається богонавченим, бо приймає від Бога без навчання. Як були в старі часи Антоній Великий, святий Онуфрій, преподобна Марія Єгипетська, Кирил Філеот, Лука Елладський і тисячі інших, які без наставника стали досконалими.

Другий повинен добру навчитися, щоб його робити. Третій же, якщо і почує і якщо дізнається, ховає це в землю: не робить нічого. Ось тому існує така відмінність серед людей і ченців, яку ти бачиш. І тому перш за все — «пізнай самого себе», тобто дізнайся про самого себе, який ти є. Який ти насправді, а не яким ти себе уявляєш. З таким усвідомленням стаєш мудрішим за всіх людей, і смиреннішим, і благодать отримуєш від Господа. Якщо ж не здобудеш самопізнання, а розраховуєш тільки на свою працю, знай, що завжди будеш далеко від шляху. Бо не говорить пророк: «Бачиш, Господи, мій труд», а «Бачиш, — говорить, — смирення моє і труд». Труд — для тіла, смиренність — для душі і обидва разом, труд і смирення, — для всієї людини. Хто переміг диявола? Той, хто пізнав власну неміч, страсті й недоліки, які у нього є. Хто ж боїться пізнати себе, є далеким від знання і ніщо інше не любить, як тільки бачити помилки в інших і їх судити. Він не бачить у інших дарувань, а бачить тільки недоліки. Не бачить у собі недоліків, а тільки дарування. І це воістину втрата, на яку страждаємо ми, люди останніх часів, які не визнають дарувань один в одному. Один позбавлений багато чого, але багато хто має все. Що є в одного, того немає в іншого. І якщо визнаємо це, велике смирення робиться, оскільки шанується й прославляється Бог, Який різноманітно прикрасив людей і вказав на нерівність в усіх Своїх творіннях. Не так, як наполегливо намагаються нечестиві ввести рівність, перекручуючи Боже творіння. Бог все премудрістю створив.

Тому, чадо моє, зараз, поки ще початок, подбай про те, щоб пізнати самого себе добре, щоб покласти твердим підґрунтям смирення. Подбай про те, щоб навчитися послуху, придбати Ісусову молитву: «Господи Ісусе Христе, помилуй мя» нехай буде твоїм диханням.

Не залишай свій розум бездумним, щоб не навчитися поганому. Не дозволяй собі дивитися на недоліки інших, бо, не підозрюючи того, опинишся помічником лукавого і не досягаючим успіхів у благому. Не перетворюйся з необізнаності союзником ворога твоєї душі. Ворог, як винахідливий, добре вміє ховатися за страстями і слабкостями. Тому, щоб вразити його, ти повинен битися, умертвити самого себе — всі страсті. Коли ветха людина в тобі помре, тоді скасується сила ворога і супротивника. Наша боротьба не проти людини, яку можна вбити різними способами, але проти начал і влади темряви. З нею воюють не тістечками і мармеладом, але потоками сліз, болем душі до смерті, з крайнім смиренням і найбільшим терпінням. Щоб текла кров від перетрудження молитвою. Щоб ти від виснаження падав і лежав тижнями, як тяжкохворий. І не відмовляйся від битви, поки не будуть переможені і відступлять біси. Тоді отримаєш свободу від страстей.

Отже, чадо моє, примушуй самого себе з самого початку ввійти вузькими воротами, бо тільки вони вводять у простір раю. Відсікай щодня і щогодини свою волю і не шукай іншого шляху, окрім цього. Ним прямували стопи преподобних отців. Відкрий і ти до Господа шлях свій, і Він тебе наставить. Відкрий духівнику свої помисли, і він тебе зцілить. Не приховуй ніколи свого помислу, бо всередині нього є приховане лукавство диявола: коли сповідуєш, воно зникає. Не відкривай помилку іншого для свого власного виправдання, бо відразу благодать, яка досі тебе покривала, відкриває твої власні помилки. Наскільки ти в любові покриваєш брата, настільки благодать зігріває і зберігає тебе від наклепів людських.

Що ж стосується того брата, про якого ти говориш, то, здається, у нього є невисповідані гріхи, тому що він соромиться про них сказати своєму старцю. І тому спокуса знаходить собі місце. Але ця недолугість повинна бути виправлена, бо без чистого сповідання людина не очищається. І шкода, що біс насміхається над ним. Тут в глибині прихований егоїзм. Господь хай просвітить його, щоб він отямився. Ти молись, і май любов до нього і до всіх. Тільки бережи себе від усіх.

В усякому разі, зараз, коли ти вийшов на поприще, належить тобі пройти випробування спокусами багатьох видів, і готуйся проявляти терпіння. Говори безперервно молитву, і Господь допоможе тобі Своєю благодаттю. Ніколи спокуси не бувають сильніші за благодать.

«Іонинський Листок» № 25 (300) Свято-Троїцького Іонинського чоловічого монастиря

Коментарі

Спаси Господи,всех,кто помогает нам в наше нелегкое время,находить ответы и поддержку в публикациях душеспасительных бесед.Слава Богу,что мы можем хотя и не лично,но все же услышать слово подвижников,святых,обращенное к нам,для спасения и вразумления душ наших грешных.Трудные сейчас времена.Одинокие какие-то ...Спаси нас ,ГОСПОДИ, и прости нас.