• Русский
  • Українська

Києво-Печерська Лавра: «Джерело Божої Матері», яке пережило століття і негаразди

Якщо пройти від храму на честь ікони Пресвятої Богородиці «Живоносне Джерело» праворуч Дніпровською набережною, то можна побачити акуратні сходи, які ведуть до джерела Божої Матері. Люди називають його ще «Сльози Пресвятої Богородиці», або «Сльози Божої Матері», зрідка говорять «Живоносне джерело». Про радянську історію цього джерела і його відродження в XXI столітті повідав ієродиякон Мефодій. «До джерела маю таку саму причетність, як і всі, хто приходить за святою водою», — говорить отець Мефодій. І, проте, він більше за всіх знає про нього.

— Отче Мефодію, за переказами джерело «Сльози Пресвятої Богородиці» відоме ще з XI століття?

— З початку XI століття. Як свідчить переказ, була епідемія якоїсь хвороби. Багато людей померло. Й з лівого берега пастухи побачили на цьому місці явлення Пресвятої Богородиці. Вони переправилися через Дніпро і виявили джерело. Неможливо сказати, чи з'явилося воно в той момент чи було там ще раніше. Але, випивши води, вони зцілилися. Ось така легенда. Виходить, по тому, що мені доводилося чути від людей, і зіставляючи різну інформацію, джерелу більше років, ніж монастирю.

— А коли ви вперше почули про це джерело?

— Я знав про його існування ще до свого зарахування в монастир, приходив по воду. Це був 1999 рік. Пам'ятаю, що крім тієї води ніякої іншої і не пив, так склалося якось само собою. Джерело було облаштоване, стояла лавочка, бетонна огорожа. Було це зроблено в 1970-х роках. Спочатку джерело знаходилося там, де зараз починаються сходи. Розповідали мені старенькі люди, що військові, ще за Радянського Союзу, прокладали тут кабель, наштовхнулися на водоносну жилу і перерізали її. У результаті, виходить, що джерело зараз вище.

— Ви згадали саме 1970-ті роки, чому?

— Мені довелося говорити з робітником з СУППРа. Звали його Григорій. Він уже зараз на пенсії. Так він розповідав, що коли будували набережну в 1970-х роках, то всі джерела на схилі від теперішнього пішохідного моста до моста Патона (було близько 12 таких помітних джерел) завели в дренаж. Всі, крім одного. Як сказав Григорій, робітники випили води з цього джерела, і вона їм так сподобалася, що вирішили його не чіпати. Вони його облаштували, засипали щебенем, зробили легке бетонне перекриття, засипали землею, виготовили трубу для виведення води і стік. Виходить, зайва вода туди зливалася і через дренаж виходила в Дніпро, тобто вони спеціально залишили воду, щоб можна було пити. Це був приблизно 1972 або 1973 рік. Робітники не були віруючими, але могли бути досить благочестивими, прихильними до віри. А Господь діє так, щоб душу залучити. І вони, самі того не розуміючи, зробили добру справу. А ще, в 2001 році Григорій, прийшовши якось на джерело, розповів: «У бетонній стінці, ось тут ми, зробили хрест, а зараз його немає. Дивно». Я тоді взяв молоток і почав оббивати бетон. І відкрився рівносторонній правильний хрест. Виходить, він був заштукатурений уже пізніше.

— Це якраз той час, коли джерело почали улаштовувати?

— Так. У тому році санепідемстанція взагалі хотіла його закрити, тому що деякі показники не відповідали нормі. Тому почалися роботи з розчищення джерела. Після їх завершення і освітлення джерела через 2 тижні був зроблений повторний хіманаліз води і всі показники виявилися в нормі.

— А в процесі розчищення знайшли що-небудь?

— Виявили снаряд часів Великої Вітчизняної війни. Викликали саперів, які вивезли його на полігон, але найцікавіше, що він знаходився безпосередньо біля джерела.

— Каплиця — це вже наш час?

— Так. Двохтисячні роки. Щоб її побудувати, необхідно було мати дозвільні документи. Адже ця земля перебуває на балансі заповідника. П'ять-шість років тому ще не були вирішені якісь питання, тобто роботи були розпочаті, але незабаром їх законсервували. Зараз каплиця добудована. А ось на джерелі необхідно провести ще раз профілактичні роботи.

— Ви всі ці роки бували на джерелі?

— І навіть жив прямо там деякий час. Дев'ять з половиною років тому, коли почалися роботи з відновлення джерела, мені запропонували взяти участь у них (з благословення). Роботи велися близько п'яти місяців. Поки було тепло, тут же ночували і працювали з самого ранку, готували їжу. Хтось ішов до храму на службу, хтось залишався чергувати. Були люди, які по можливості жертвували, і ми докуповували будівельні матеріали. Але пожертвування були незначними, жодних великих капіталовкладень. Всі працювали в славу Божу. І кожен день нам доводилося спілкуватися з багатьма людьми, що приходили на джерело.

— А що люди розповідали, чи були випадки зцілення?

— Звичайно. Ось був один пенсіонер, ветеран війни. Як він розповідав, поставили йому діагноз — рак — і навіть операцію вирішили не робити. А хтось із медсестер підказав йому поїхати на це джерело. І став він пити цю воду і зцілився від раку. Коли пізніше обстежувався, рак у нього не виявили, і самі лікарі дуже здивувалися. З тих пір пройшло близько сорока років. І весь цей час, ось до цього часу, він приходив по воду, з паличкою, сам тягнув возик, сам набирав воду, віз назад додому і пив тільки її. Йому було більше сімдесяти років. Покійний лаврський схиархидиякон Стефан ще до мого приходу в монастир теж захворів на рак. І послушники теж набирали йому воду саме з цього джерела. Був випадок, що мама на джерело прийшла з хлопчиком, у якого були проблеми з ногами. Він тут же й вилікувався. Це було шість-сім років тому. Є свідчення невоцерковлених людей, які стверджують, що вода допомагає при хворобах нирок.

— Ви казали, що й самі зцілилися…

— Причому дещо несподівано. Після закінчення відбудовних робіт у цього джерела (це був вересень-жовтень 2001 року), опухло у мене коліно, та так, що й не згиналося вже. Кульгати став. Вирішив я до лікарів не звертатися. Були такі думки, що це за мої гріхи. Думаю, посповідаюся, в собі розберуся. Водою святою став коліно обмивати і щодня молився. Протягом тижня запалення зникло. І те, що я отримав зцілення, я розцінюю як відповідь на можливі сумніви в святості джерела. Хоча у мене ніколи таких сумнівів і не було.

— Чи багато людей сюди приходить?

— Старожили мені розповідали, що за радянських часів про це джерело багато хто знав, хоча ніхто, звичайно, не міг афішувати про нього. Але людський поголос такий, що тут із охочих набрати води черги збиралися. Зараз багато приходить людей невіруючих, беруть воду, причому по безвір'ю беруть якомога більше. А водичка йде в середньому літр за хвилину. Я був свідком трьох випадків, коли люди спокійно набирають воду, моляться, і тут починається між кимось сварка, хтось когось не пропускає, хтось не зайняв чергу — невіруючі набагато болючіше реагують на такі ситуації. Так ось, тричі на моїх очах цівка води раз — і зменшилася! Потім помоляться, і вона ллється, як звичайно. Це промисел Божий. Це як підтвердження того, що місце — святе. Доводилося спілкуватися з людьми з Росії, які цілеспрямовано приїжджали на джерело. Хтось їм порадив, що коли є проблеми зі здоров'ям чи духовні, то джерело «Сльози Пресвятої Богородиці» їм допоможе. Або кияни, ввечері гуляючи набережною, піднімаються до джерела, п'ють воду і йдуть далі. Просто знають про нього, що там вода хороша. За фактом вода чиста і прозора. Комусь зцілення, комусь підкріплення, це залежить, напевно, від віри людини і від потреби її.

— Кажуть, що це все-таки не джерело, а просто води просочуються на поверхню…

— Я чув таку думку. Але це всі необґрунтовані твердження, нібито зливові води просочуються через пісок або стічна вода… Неправда, тому що гора складається не з глини, це міцна порода. І конкретно є отвір у цього джерела. У давнину, мабуть, було більше води, тому що отвір великий. А горою окремо просто йде водоносний шар, який і в джерело не збереш. Інакше як ще пояснити, що люди бачили (і мені розповіли) прямо над джерелом Богородицю з омофором! Ми розуміємо, що і Лавра, і джерело — це обрані Нею святі місця.

— Виходить, єдине джерело близько Лаври залишилося?

— Так, таке місце святе. Якщо подивитися, скільки уділів у Божої Матері є, і в кожного святе джерело. І так вийшло, що всі джерела, позначені на картах на цьому схилі, заведені в дренажі, а це єдине промислительно залишилося. Мені доводилося біля джерела бувати довго — поки в черзі постоїш, вода хвилин сорок набирається в бутель, — вже година, півтори. І виходить ось як цікаво: внизу дорога, шум, машини, а на джерелі знаходишся, і цей шум наче чути, але він не спричиняє дратівної дії. Тут якась внутрішня тиша відчувається. Пригадується ще один випадок. Був у монастирі схиархидиякон Іларіон, покійний уже. Якось прийшов він на джерело, довго пробув там і відзначив благодатність цього святого місця, сказавши: «Як на небі побував!».

Розмовляла Тетяна Ніколаєва

Сайт Києво-Печерської Лаври