• Русский
  • Українська

Архімандрит Тихон (Затьокін): «Питання про чернецтво»

Архімандрит Тихон (Затьокін)

Відома приказка свідчить: «Світло мирянам — ченці, світло ченцям — ангели». Православне чернецтво є прагнення максимально втілити в своєму житті євангельські ідеали, тому для церковного народу ченці завжди і у всьому є зразком. Чергова підбірка питань з телефону довіри присвячена цій темі. На них відповідає намісник Вознесенського Печерського монастиря, благочинний монастирів Нижегородської єпархії архімандрит Тихон (Затьокін).

— Чи можливо в наші часи чернецтво у миру? Чи є в цьому сенс?

— В умовах сучасного життя, на даному етапі розвитку Церкви і суспільства, чернецтво у миру — украй рідке явище. Чернець повинен жити в монастирі. Черницями у миру, в основному, стають жінки літнього віку, які все життя прислужували в храмі, потрудилися Богові, віддавши свою молодість служінню Церкві. Вони підготували себе всім життям до чернецтва. І тепер в похилих літах справедливо бажають прийняти постриг. Проте літнім людям не під силу життя в монастирі. У монастир потрібно йти молодим, коли ще є енергія і сили. І тому Високопреосвященніший архієпископ Георгій дає таким благочестивим стареньким своє благословення на постриг в миру. По благословенню владики Георгія я зробив декілька таких постригів. І в той же час я знаю двох жінок, які все життя прослужили в Печерській церкві і під старість років пішли в монастир. Сьогодні вони трудяться в Нижегородському Крестовоздвиженському жіночому монастирі.

— А таємне чернецтво має місце в церковному житті?

— Таємне чернецтво сьогодні недопустиме. Одна річ, коли Церква була гнаною (20-і, 30-і, 50-і роки минулого століття), не могла легально існувати в державі, а духовенство і чернецтво просто фізично винищувалися органами ОГПУ. Природно, що в тих нестерпних умовах постриги здійснювалися таємно.

Якщо постриг справжній, але прийнятий таємно, про це ніхто не повинен знати. А сьогодні доводиться стикатися з зворотною ситуацією. Під час Причастя приходить літня жінка і гучно привселюдно оголошує: «Таємна черниця Пелагея». Якщо ти черниця, так і скажи — черниця, — навіщо добавляти «таємна». В наші часи таємне чернецтво неактуальне.

— Чи можна поступити в монастир в літньому віці?

— Господь сказав: «Хто до Мене приходить, Я не вижену геть» (Ін 6: 37). Тому якщо людина бажає чернецтва і приходить в монастир в літньому віці, ми, звичайно, його приймаємо, але обов’язково вимагаємо рекомендаційний лист від священика. Нам важливо знати попередній досвід життя: чи ходила людина в храм, чи причащався і чи сповідався, тобто чи вів православний спосіб життя. Багато людей, йдучи в монастир в такому віці, лукавлять. З’ясовується, що цим людям ніде жити, або у них маленька пенсія, а про таїнства і про Церкву вони нічого не знають. Монастир — це вища форма церковного життя, і людина, яка хоче піти в монастир, має бути готова до чернецтва, дозріти до цього звання: він повинен ходити в храм Божий, брати участь в церковних таїнствах, читати духовні книги, знати молитви, читати церковнослов’янською. Для чого людина йде в монастир? Сховатися від світу, втекти від проблем? Або йде, тому що має таку потребу душі, йде по своїй вірі? Всі ці питання розглядують намісник і настоятелька монастиря, коли приймають в число послушників того або іншого кандидата в ченці.

— Чи відрізняються устави різних монастирів Росії?

— Звичайно, відрізняються. Пригадаємо відоме прислів’я: «Із своїм уставом в чужий монастир не ходять». Кожен монастир самобутній, в кожного вироблений свій устав, десь по м’якше, а десь суворіше. Скажімо, в тих обителях, які за радянських часів не закривалися і зберегли духовне спадкоємство із дореволюційним чернецтвом, всюди є свої відмітні особливості. Відмінності стосуються богослужіння, обрядів, традицій і інших сторін спільного життя.

— Чи є в нижегородських монастирях схимники? У чому особливість їх служіння?

— Схима — вищий ідеал чернечого життя. У Нижегородські єпархії схимниці є лише в жіночих монастирях. Схимник — особливий статус, положення, коли людина бере на себе більше обітниць. У схиму постригають по рекомендації духівника, який бачить, що людина прийшла до певної міри досконалості і може послужити взірцем для братії монастиря. Схимником може стати чернець, що необов’язково маючий священний сан.

Головна справа схимника — молитва, хоча він, разом з іншими насельниками, також несе посильний послух. Якщо схимник прийняв священний сан — ієромонах, ігумен — він служить наставником як для братії, так і для мирян, які приходять в монастирський храм на богослужіння.

В той же час багато залежить від місця розташування монастиря. У монастирях, віддалених від міста, більша увага приділяється молитві, в міських монастирях — місії серед мирян. Наприклад, всі насельники Печерського монастиря мають вищу освіту, тому на них покладається різні суспільні послухи: вони викладають, виступають з проповідями на радіо, тобто щільно контактують із світом. Такий обов’язок міських монастирів — бути ближче до мирян, задовольняючи їх духовні потреби, лікуючи їх хвороби.

— Чи може чернець зняти з себе чернецтво і піти із монастиря в мирське життя?

— В принципі, може. Проживши в монастирі 2 або 3 роки, людина може зрозуміти, що чернецтво — це не його дорога. І він приймає рішення піти. Ми не можемо його силою утримувати. Людина по добрій волі давала чернечі обітниці, і йому відповідати за їх виконання перед Господом.

Йдучи із монастиря, людина думає, що краще влаштується в житті, приміром, займеться бізнесом. Немає такого випадку, щоб людина, що пішла із монастиря, зрадила своїм чернечим обітницям, жила би в цілковитому благополуччі і щасті. Ті обітниці, які ми даємо, з нас не знімаються: перед Богом ми з’явимося в чернечому званні і судитися будемо як ченці. І тому все, що людина скоюватиме далі, приміром, одружиться, ще більше посилить його вину перед Богом.

— Чи дозволено ченцям приймати дарунки? Що можна дарувати ченцям?

— Якщо узяти древні часи, все, що дарувалося ченцеві, йшло на загальну потребу. Книга надходила в монастирську бібліотеку, їжа — в трапезну. Монастирі були загальножительні, і поняття «моє» не було. Але коли в Росії в XVIII віці після секуляризації земель були введені, так звані, монастирські штати, поняття «моє» стало невід’ємним. Монастирі стали жити на державному утриманні: кожен насельник одержував платню згідно штатному розкладу. Ченці вже могли не ходити на спільну трапезу, багаті могли найняти собі служку, який готував би їжу, прав одяг, прибирав келію, могли купити собі одяг який сподобається. Це вносило сильний розлад до духовного життя монастирів.

Старець Паїсій Величковський своїм вченням і своїм життям показав зразок, який сприяв відродженню російського чернецтва. Коли у нас появлявся інститут старчества в Оптині Пустині, російські монастирі поступово почали повертатися до колишньої загальножительної форми, а штатні монастирі розформовувалися. Багато хто з братії не витримував такої переміни і йшов із монастиря.

Зараз всі монастирі загальножительні. І тому, якщо прихожани подарують ченцеві які-небудь продукти або книги, все віддається в спільне користування. Чернець нічого собі не присвоює. І якщо людина хоче подякувати свого духівника, що-небудь подарувати, то хорошим подарунком для ченця буде книга. Та самий кращий подарунок мирянина — це молитва за свого духівника. Кожна людина, і особливо духівник, потребує молитовної підтримки.

Підготували Дмитро Романов і Марина Дружкова
http://www.nne.ru